У цю машину Микола Каращук вкладає душу і серце, тут він днює і ночує.
Військовий з Волині: «Мій молодший брат захищає Україну, а я буду сидіти вдома?»
Жодної хвилини не сумнівався Микола Каращук із села Романів Луцького району, коли з початку широкомасштабного вторгнення російського агресора в Україну ухвалював рішення стати на захист Батьківщини. Ось уже 25 місяців він – далеко від рідної домівки виконує свій синівський обов’язок
Несподівано приїхав і… залишився назавжди
Про нашого захисника – справедливого, доброго, щирого, трудолюбивого чоловіка, людину щедрої душі, яка готова останнім поділитися з оточуючими, – розповідає дружина Миколи Олексійовича – Людмила Володимирівна. Жінка зізналася, що вони з Миколою уже 11 років проживають разом у цивільному шлюбі. Два роки їхнього щасливого життя забрала війна.
Микола – родом із Прилісного, що на Маневиччині. Там пройшли його дитинство, шкільні роки, і звідси пролягла дорога в самостійне життя.
«Ми ж тривалий час разом працювали у «Волиньобленерго» – більш ніж по десять років, перш як ближче познайомитися. Звичайно, віталися, зустрічалися в актовому залі підприємства з нагоди свят, інших подій – один же колектив. Коля – за професією водій, йому завжди доручали важку техніку, на якій добре знався. Зокрема, працював на ямобурі, крані, вишці… Я ж виконувала обов’язки контролера, на цій посаді – й донині», – ділиться жінка.
А Микола заходить до хати і просто з порога до мами та доньки: «Ось такий я красивий, буду у вас жити». Це був шок!
Недаремно у народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти». Так склалося, що і Микола, і Людмила мали шлюби, але з різних причин залишилися одинокими. Нелегко було чоловікові, не з медом, як кажуть, жила й жінка, яка залишилася з матір’ю і неповнолітнью донькою. Тож, проживаючи у селі, доводилося і копати, і косити й іншу нелегку сільську роботу виконувати.
…Микола приїхав у село Романів, де проживала Людмила Земляк, несподівано і… залишився назавжди. З цього приводу у жінки – такий спогад:
«Ми мали зустрічати Новий рік. Домовилися, що будемо разом святкувати у Миколиних друзів, які в останній день вирішили по-іншому. І Коля сказав, що приїде до мене. Я просто не знала, що відповісти, а він сказав: «Зустрічай!» Бачу, що з автобуса виносить пакети. Думаю, невже так багато чогось накупляв? А Микола заходить до хати і просто з порога до мами та доньки: «Ось такий я красивий, буду у вас жити». Це був шок! Але згодом ми зрозуміли, що в нього – серйозні наміри створити сім’ю, і я не помилилася…».
За словами Людмили, їхнє життя було сповнене повагою і взаєморозумінням. Хазяйський запал і роботящі руки Миколи перетворювали «жіноче» обійстя у затишний куточок. За багато років до них постукало щастя, життя почалося, ніби з чистого аркуша.
«Дядя Коля» – це 20-тонний «Урал» воїна Миколи
24 лютого 2022 року – початок повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну – Микола Каращук зустрів, як і кожен свідомий українець, із синівським обов’язком стати на захист рідної землі. І хоча йому на той час вже було трохи за 50, добровільно йшов у військкомат із непохитною вірою вступити до лав ЗСУ. Йому відмовили, але чоловік наполягав і таки домігся, щоб зареєстрували.
Людмила пригадує, що тоді його відправили в резерв і за кілька днів відпустили додому, сказавши: «Чекайте».
«Він не міг собі знайти місця. Мовляв, як так, молодший брат Володя – на фронті, а я маю сидіти вдома і, як ні в чому не бувало, ходити на роботу. І таки виходив», – пригадує дружина.
Миколу Каращука мобілізували 13 жовтня 2022 року. Спочатку був направлений у мінометну бригаду. Згодом, маючи неабиякі водійські здібності, отримав посаду водія-кранівника інженерно-технічної роти 68-ї єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Воїнові доручили обслуговувати потужний 20-тонний «Урал», укомплектований краном, установкою для завантаження розбитої техніки, причепом...
«У цю машину він вкладає свою душу й серце. Тут – його дім, у якому облаштував куточок для проживання, тут чоловік днює і ночує. «Дядя Коля» – так називають цей комплекс, побував у багатьох гарячих точках східних рубежів. Чекати чоловіка мені допомагають його підбадьорливі слова, які я чую щодень уже впродовж більш як двох років, спілкуючись телефоном. Він жодного разу не побував у відпустці, бо немає заміни», – не приховує Людмила Володимирівна.
«Отримав «Волинь» на передовій – і ніби побував на волинській землі»
Приємно було бачити, як світлою посмішкою осявало її обличчя, коли згадувала моменти спільного подружнього життя, і як гнітили її сумні іскринки в очах від розповідей про Миколині воєнні будні. За час перебування у лавах ЗСУ, не раз доводилося воїнові побувати в гарячих точках, де відбуваються запеклі бої. Буває й таке, що кермо автомобіля міняє на лопату чи молоток, коли копає окопи, разом із побратимами зводить бліндажі.
А цей спогад у пані Людмили – зовсім свіжий. Нещодавно жінка надіслала на фронт чоловікові через Укрпошту посилку, вклавши туди примірник газети «Волинь».
«Я такої реакції від нього не чекала – то було море емоцій, хвилюючих слів. Коля аж заплакав, пригортаючи газету до грудей. Це я бачила по відеозв’язку. Каже, що ніби побував на нашій рідній волинській землі. Він і світлину газети зробив та дав слово, що зберігатиме її до закінчення війни», – розповіла жінка.
Він жодного разу не побував у відпустці, бо немає заміни.
Романівська громада вдячна захисникові за пожертви, які він надає зі своєї армійської зарплати для місцевого храму Благовірних князів Бориса і Гліба. Від Волинської єпархії Миколі Каращуку місцевий священник вручив церковну відзнаку.
Військовослужбовець не хизується своїми нагородами, а самовіддано виконує свій обов’язок. Він має медаль «Ветеран війни», нагороджений «Хрестом воїна-єгеря» ІІІ ступеня, іншими відзнаками.
«Ні краплі не шкодую, що зустріла такого чоловіка. І хоча ми живемо в цивільному шлюбі, я переконливо можу сказати, що ніяка реєстрація ніколи не зможе зробити життя щасливим, якщо немає поваги, взаєморозуміння і найголовнішого – кохання. Єдине бажання і найзаповітніша мрія – якнайшвидше закінчення цієї клятої війни й повернення мого Миколи і всіх захисників із Перемогою до рідних домівок», – поділилася сокровенним Людмила.
А ми, в свою чергу, вітаємо нашого захисника з його цивільним професійним святом, яке в Україні відзначають 22 грудня, – Днем енергетика. Бажаємо перемоги та швидкого повернення до рідних оберегів, щоб іще багато років трудитися на мирній рідній землі!
Ніна КОСТРУБА.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: «Батальйон швидкого реагування» б’є путіна із «українського» собору Ковеля.
