За капустяний розсіл – корова: неймовірна родинна історія волинського історика Сергія Годлевського
Передріздвяна пора – це час добрих історій про Диво. Слухати і переповідати їх дітям – цікаво і важливо завжди, але чомусь саме в таку пору вони видаються особливо бентежними. Це – родинна історія Сергія Годлевського, нашого земляка. Його знають як історика, краєзнавця і як бойового офіцера Збройних Сил України. Ця історія – про те, як виховують вчинки, та й не тільки про це. Сталася вона із бабусею Сергія
То був липень 1944 року, період Другої світової війни. Після того, як територією Волині вдруге прокотився фронт, у багатьох селах, на хуторах лишилися лише згарища. Хатину головної героїні цієї історії розібрали задля виготовлення бліндажів. Молода жінка з двома малими дітьми, вагітна, мусила обживатися у хлівці. (Чоловіка забрали в Радянську армію).
У тому хлівці і «знайшлося» малятко – славна дівчинка. От тільки лихо, всюди – безпросвітна бідність. Один лише факт – дитинку загорнули у фіранку, яку подарувала добра сусідка. Та зорі так стали, що на ніч прийшли несподівані гості – «хлопці з лісу», повстанці. Дуже голодні. Господиня і рада була б їх пригостити та не мала чим, з їжі – тільки хліб і капустяний розсіл. А чоловіки були такі голоднющі, що з радістю погодилися й на той нехитрий харч. Поки смакували скибками, запиваючи розсолом, довідалися, що в жінки на руках – трійко дітей, а одне – взагалі немовля… Щиро подякували та й пішли. А за кілька днів, знову вночі, господиня почула стукіт у двері. Одразу відчиняти боялася. А поки зважувалася, то почула незнайомий голос: «Вийди за ворота та забери корову!». «У мене немає корови», – відказала вона та у відповідь почула у ще більш наказовому тоні: «Вийди за ворота! І забери корову! Як збираєшся дітей годувати!?».
За ворітьми її справді чекала корова – неймовірний скарб як на такий страшний час і як у таку важку пору. Про те, що сім’я отримала годувальницю, рятівницю годі й казати. Як і про те, якими дивами у такий важкий час хлопці з УПА роздобули ту корову та як перейнялися бідовістю і безпросвітністю молодої мами і її маленьких діток. Хоча могли б вчинити інакше – не перейматися цим узагалі. Та сказано, що справжні воїни є Лицарями. Так воно і є.
Те немовлятко, яке, може, чи не найбільше повпливало на повстанців (бо ж біда у ту пору була повсюдно, і помочі потребували немало сімей) – це мама Сергія Годлевського. Її син каже, що рівняється на її бойову й енергійну вдачу. Ну а те, що всотав із маминим молоком, отримав із генами предків оте лицарське, то це – безперечно.
Наостанок, разом із великою подякою за те, що захищає нас і наших дітей, побажаю Сергієві швидшого відновлення після важкого поранення.
Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно й цікаво, – діліться. Наші електронні адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова – 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
