Історія Волині: важкопоранений командир «Зоренко» не здався, а пустив собі кулю у скроню

Про його боївку ходили легенди

В архіві надрайонного провідника ОУН Андрія Михалевича («Коса») зберігся короткий життєпис «Зоренка». 

Автобіографія

Я, Семенюк Гнат Уласович – Зоренко, народився 26.05.1923 року в селі Самарах Ратнівського району Волинської області. За польської дійсності ні до жодних організацій не належав – працював на господарці при батькові. За першої большевицької окупації, себто в 1940 році, ходив до школи на вечірні курси. За німецької окупації також працював на господарці при батькові. При приході большевиків у 1944 р., коли почали переводити мобілізацію до ЧА, я почав ховатися. Спочатку ховався при домі, а коли більшовики стали чимраз гірше переслідувати, я пішов у Дивинський район у село Вільку до сестри і там ховався три неділі. В часі великих обшуків у селі Вільці мене знайшли схованого в хліві під жолобом. Всіх тоді наловили около 40 осіб, яких через дивинський воєнкомат відправили до м. Бреста, по дорозі в селі Хабовичах стали ночувати. Вартового напоїли самогоном, який сп’яна став спати, а ми майже всі повтікали до домів. По прибутті додому відразу вступив у ряди УПА.

Спочатку був на зв’язку, а опісля був станичним господарчим. В 1945 р. був при провідникові Токареві, а після в 1946 р., був при пров. Євгенові. Від травня місяця (1947 року. – Авт.) мене перебрав від пров. Євгена пров. Кос. Від листопада місяця зостався приділений до куща Романа і досі працюю при ньому як керівник ОДГ (окрема диверсійна група –Авт.) Ратнівського району. 

Дня 20.09.1948 р.
Слава Україні!
Семенюк Гнат – Зоренко.

За збігом обставин всі командири «Зоренка» були визначними діячами ОУН, які самовіддано боролися за вільну Україну і зрештою загинули за неї. Спілкування з такими людьми справило великий вплив на простого сільського хлопця, яким був Гнат Семенюк. Боївка під його командуванням відзначалася високою активністю і часто також проводила акції в сусідніх Дивинському і Кобринському районах Білорусі. Кілька років радянські каральні органи наполегливо, але безуспішно, намагалися ліквідувати групу «Зоренка». Ось лише деякі факти про село Самари з інформації «Коса» до суспільно-політичного звіту влітку 1948 року.

«12.07. на терені села Самарі МГБ Дивинського району в числі 6 осіб, щоб провокувати повстанчий рух перед народом та дещо випитати у селян у співпраці з повстанцями, зав’язали одному МГБ-истові руки і водили від хати до хати хвалячись:

«Вот ми спаймали бульбаша, тєпєрь ми всьо будєм знать, он нам обо всєх расскажет». Коло кожної хати питали «арештованого»: «Ти здєсь бил?». «Арештований» відповідав: «Був із Зоренком і Веселим, тут нам давали їсти». Так проводилися з ним цілий день. Населення добре орієнтується, що це є большевицька провокативна робота…

21.08. В селі Самарах арештовано через МГБ Макарук Марію, пришиваючи їй співпрацю з повстанцями. 

22.08. В селі Самарах, хутір Залісся, МГБ арештовали Демидюк Євку за співпрацю з УПА та за співання революційних пісень».

Для виявлення повстанців та їх помічників каральні органи активно залучали таємних агентів та інформаторів. У документах «Коса» збереглося чимало протоколів допитів викритих сексотів. В одному з них житель села Самари  розповідає свою біографію і вказує, що у січні 1946-го був забраний головою сільської ради в «істребки». Влітку призначений лейтенантом МГБ Образцовим комендантом «істребгрупи» села Самари, яка налічувала 21 особу. За час командування влаштував 12 засідок проти українських повстанців. Весною 1947-го група була розформована, але її командир на псевдо «Оніщенко» продовжував виконувати агентурну роботу за дорученням МДБіста Перченка. Отримав наступні завдання:

«1. Слідкувати, хто має заховану зброю, методом купівлі.

2.Слідкувати за рухом повстанців.

3. Слідити за населенням, хто говорить проти радянської влади.

4. Розслідити місце перебування сестри повстанця Зоренка – Олени – та в делікатний спосіб, щоб ніхто про це не знав і не бачив, застрелити її.

5. Застрілити бувшого учасника УПА Шинкарука Трохима.

Для виконання вищезгаданих вбивчих замахів лейтенант Перченко дав мені нагана та оприділив термін виконання 14 днів».

«Оніщенко» стверджував, що поставлені завдання він не зміг виконати, але кілька разів зустрічався з повстанцями, які доручали йому розклеювати листівки і діставати зброю та набої.

«Про всі мої стрічі з повстанцями я все до дрібниць оголошував Перченкові, який за кожним разом давав мені інструктаж, що говорити та робити з повстанцями та вчив солідно виконувати всі їх доручення. Стрінувшись останній раз з повстанцями Веселим і Зоренком, я одержав завдання спорядити опис сексотів, про яких я знаю. Зголосивши про це Перченкові, який відразу зробив листа, де записав у ньому 6 людей. Люди, подані в листі, є посібники повстанців, які стоять на підозрінні МГБ, розраховуючи на те, що повстанці по одержанню листа не розбиратимуться, а зліквідують самі своїх людей». 

«Гонта» – майже одразу загинув, а «Зоренко» був важко поранений. Він підпалив копицю сіна, біля якої лежав, і вкинув у вогонь польову сумку з документами. Потім вистрілив собі у скроню з пістолета. 

«Оунівці» не повірили провокатору, і за свої дії він поплатився життям. Так само нещадно бандерівці розправлялися з тими радянськими активістами, які вірно служили сталінській владі та нещадно грабували селян. Сидір Антонюк («Кузьменко») згадував, що на «дньовці» 7 листопада 1948 року «Зоренко» передав «Косу» 4000 рублів. Ці гроші він забрав в інспектора Ратнівського райфінвідділу – Брилюка Євтуха, який 18 жовтня був убитий повстанцями на самарівських хуторах. «Зоренко» розповідав «Косу» про те, що вони разом із Брилюком спіймали ще одного фінагента, який працював по Самарівській сільраді. Брилюка вони забрали із собою і заховали так, що його ніхто ніколи не знайде, а самарівського фінагента відпустили.

«Кос» на це сказав «Зоренку»: «Ну нехай, його все одно посадять в Ратне». 

«На цій зустрічі «Зоренко» передав «Косу» також якісь документи, а «Кос» передав йому два пакети і сказав: «Один пакет ваш, а другий – вашим сусідам». Потім «Кос» запропонував нам всім вийти, а він приблизно ще дві години розмовляв про щось із «Зоренком». Розійшлись ми, як настала темнота».

Під «сусідами» «Кос», очевидно, мав на увазі Брестський окружний провід ОУН, з яким через «Зоренка» підтримувався зв’язок. Протягом кількох років найближчим соратником «Зоренка» був ще один самарівець – Павло Левонюк на псевдо

«Веселий». За його власним визнанням, він знищив більш як 10 озброєних більшовиків та сексотів. 22 вересня 1949-го «Веселий» потрапив у засідку й отримав важке поранення, але зумів відійти. Переховувався на одному із самарівських хуторів біля озера Лука. Його намагалися вилікувати, але через кілька днів він помер. За допомогою повстанців родичі вночі перевезли тіло Павла човном через озеро і таємно поховали на самарівському кладовищі.

У вересні 1949 року боївка «Зоренка» зрізала 142 телефонні стовпи та забрала частину дротів і на кілька місяців перервала телефонний зв’язок між Ратним і Самарами. Також застрелили голову колгоспу в Доропеєвичах Дивинського району та пограбували фінагента і лісників у селі Броди біля Ратного. У жовтні вбили депутата в Борках Малоритського району. 4 грудня 1949-го боївка «Зоренка» зробила засідку на дорозі Самари – Ратне та ліквідувала двох дільничних, уповноважених МДБ

– Сільчука та Кобця. У вбитих забрали зброю, документи, а також – верхній одяг. Їхні трупи були виявлені опергрупою в натільній білизні. Радянські органи держбезпеки посилили пошуки повстанців і зрештою досягли успіху. Ось як це описано в

Акті, підписаному старшим оперуповноваженим Дивинського райвідділу МДБ, капітаном Родіоновим, та його підлеглими:

 «23 грудня 1949 року під час проведення оперативно-військової операції по затриманню учасника банди «ОУН» Штика Івана,  проживаючого на хуторі Пуховка Самарівської сільради Ратнівського району, в районі вказаного хутора була виявлена бандгрупа «ОУН» в кількості 3 чоловіки, яка побачивши оперативно-військову групу кинулася втікати. По них було відкрито вогонь. У результаті бою вказана бандгрупа була повністю ліквідована, а саме був убитий командир бандгрупи «ОУН» – Семенюк Гнат Власович – бандкличка «Зоренко», у якого було вилучено:

 а) автомат ППС № ФЗ 245 – 1944 р. випуску.
 б) пістолет ТТ № ЗД – 59 – 1948 р. випуску…».

За свідченням місцевих жителів, коли повстанці залягли під градом куль і змушені були прийняти бій, то один із них – «Гонта» – майже одразу загинув, а «Зоренко» був важко поранений. Він підпалив копицю сіна, біля якої лежав, і вкинув у вогонь польову сумку з документами. Потім вистрілив собі у скроню з пістолета. 
Чекісти негайно кинулися до нього і вихопили з вогню сумку, яка ще не встигла згоріти. У ній було виявлено кілька зошитів з інформаціями, список стрибків села Самари на 8 листках, історичний календар, 5 блокнотів із різними записами і один блокнот із фото членів боївки, 39 світлин учасників підпілля «ОУН», 5 негативів, код на 1948 рік, два запечатаних у конверті грипси, націоналістичні листівки та документи. У вбитого учасника боївки Василя Октисюка («Гонти») та полоненого Романа

Дмитрука («Орла») було вилучено російські карабіни та пістолети, бінокль, блокноти та брошуру ОУН «Інформатор». 

Після «ретельного» допиту полонений повідомив, що в районі перешийку між оріхівським і засвятським озерами є повстанський схрон, в якому переховуються «Самаренко» і учасники його боївки – «Базарний» та «Відважний». «Кузьменко» пізніше розповідав, що «Орел» – засланий агент МДБ. Це був житель білоруського села Мокрани, який під час німецької окупації воював у партизанському загоні. На повстанців він вийшов через матір самарівського голови сільради і попросив взяти його у підпілля. Дмитрука два тижні перевіряли, але зрештою повірили, що й стало фатальним для «Зоренка» та його боївки. Те, що «Орел» уцілів під час перестрілки, теж не було випадковим. Адже ворожі агенти мали настанови, де перебувати і як себе поводити в подібних ситуаціях.

Самарівець Іван Тарасюк був очевидцем, як біля схрону почалася стрілянина, і звідти вибіг озброєний чоловік із пістолетом у руках. Командир військових наказав підлеглим не стріляти і запропонував повстанцю здатися. Але Микола Білаш («Самаренко») кинувся в сторону озера та майже відразу провалився на тонкому льоду по пояс у воду. Після цього вигукнув: «Слава Україні!» і вистрілив собі у голову. Вже мертве тіло повстанця похилилося на лід.

Чекісти наказали Івану та жителю хутора Березники Василю Октисюку витягти тіло «Самаренка» з води, і потім відвезли його у Дивин. Учасники облави боялися спускатися у схрон і вкинули туди Івана з Василем. Роззирнувшись у темряві, побачили повстанця з автоматом, який був поранений у ногу. Він вирішив здатися, і хлопці допомогли йому вилізти з криївки. Потім повикидали наверх матраци, шинелі та все інше. Було вилучено й зброю – автомати ППШ, російський карабін та револьвер «Наган», а також – літературу та листівки ОУН, гроші, зошити із записами, годинники… 

Опис вилучених у повстанців речей свідчить про те, що вони були не лише добре озброєні, але й забезпечені різноманітною літературою ОУН. Навіть наприкінці 1949-го націоналістичні структури продовжували ефективну роботу та намагалися якнайбільше людей залучити до своїх лав.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.