«Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив». Листи кохання

Вольфганг Амадей Моцарт – до Констанції

 (16 квітня 1789 року, надіслано з Дрездена)

«…Любове моя єдина. Лови, вони – в повітрі, ті 2999 і ще ½ маленького поцілуночка від мене. Вони літають навколо й чекають, хто спіймає їх.

Дорога маленька дружинонько, у мене до тебе є кілька доручень. Благаю тебе: 1) Не впадай у меланхолію; 2) Піклуйся про своє здоров’я і стережися весняних вітрів; 3) Не ходи гуляти одна. А ще краще – взагалі не ходи гуляти; 4) Будь повністю впевнена в моєму коханні. Усі листи я тобі пишу, поставивши перед собою твій 
портрет; 5) І насамкінець прошу тебе писати більш детальні листи… Як ти живеш? Все це, звісно, мене надзвичайно цікавить; 6) Я благаю тебе поводитися так, щоб не постраждало ні твоє, ні моє 
добре ім’я, також слідкуй за своєю зовнішністю. Не сердься на мене за таке прохання. Ти повинна любити мене ще сильніше за те, що я турбуюся про нашу з тобою честь».

Оноре де Бальзак – до графині Евеліни Ганської

 (21 жовтня 1843 року, надіслано з Дрездена)

«Завтра я їду. Квитки вже придбані, і я завершую листа, бо маю власноруч віднести його на пошту. Моя голова як порожній гарбуз. Мій стан турбує мене більше, ніж я можу висловити. Якщо він не зміниться в Парижі, я буду змушений повернутися. Почуття покинули мене. У мене немає бажання жити, немає більше тої легкої енергії, немає сили волі… Я не усміхався з того часу, як поїхав від Вас…

Прощавайте, дорога моя зірко, благословенна тисячу разів. Можливо, настане момент, коли я зможу розповісти вам про свої думки, які пригнічують мене. Сьогодні я можу сказати лише, що люблю Вас занадто сильно, щоб залишатися спокійним. Після серпня і вересня відчуваю, що можу жити лише з Вами. Ваша відсутність – смерть для мене…

Прощавайте! Я збираюсь на пошту. Тисячі ніжностей Вашим дітям, тисячі разів благословляю їх. Дружні побажання – Ліретт, а для Вас – усе моє серце і душа, і розум… Якби Ви знали, які почуття переповнюють мене, коли я опускаю один із цих конвертів у поштову скриньку.
 Моя душа летить до Вас разом із цими листами. Я, як божевільний, розмовляю з ними про все на світі. Я думаю, що вони, діставшись до Вас, повторять мої слова. Неможливо зрозуміти, як ці листи, наповнені мною, через одинадцять днів опиняться у Ваших руках, у той час, як я залишуся тут.
 О так, моя дорога зірка, навіки-віків не відділяйте себе від мене. Ні я, ні моє кохання не послабшають, як не ослабне і Ваше тіло з роками. Душа моя, людині моїх років можна вірити, коли вона міркує про життя. Тож повірте: для мене немає іншого життя, крім Вашого. Моє призначення виконано. Якщо з вами трапиться нещастя, я поховаю себе у темному кутку, залишуся забутий усіма, не бачачи нікого у цьому світі. Це – не порожні слова». 

П’єр Кюрі – до Марії Склодовської

 (10 серпня 1894 року)

«Ніщо не може задовольнити мене більше, ніж звісточка від Вас. Перспектива жити два місяці, нічого не знаючи про Вас, для мене зовсім нестерпна. Ваша маленька записка – більш ніж бажана.

Сподіваюсь, Ви надихаєтесь свіжим повітрям і повернетеся до нас у жовтні. Щодо мене, то я нікуди не поїду. Залишуся в селі, тут я проводжу цілий день перед відчиненим вікном або в садку.

Ми обіцяли одне одному (чи не так?) принаймні бути близькими друзями. Аби ж Ви не передумали! Бо ж нема таких обіцянок, які пов’язують навіки. Наші почуття не підкоряються зусиллям волі. Як було б прекрасно (про це я не наважуюсь навіть думати) разом пройти по життю, мріючи: Ваша патріотична мрія, наша гуманітарна мрія і наша наукова мрія.

…Ми вирішили, що станемо друзями, але якщо Ви поїдете з Франції через рік, це буде занадто платонічна дружба, дружба двох створінь, які ніколи більше не побачать одне одного. Не краще б Вам залишитися зі мною? Я знаю, ця тема Вас засмучує, Ви не хочете обговорювати її знову й знову. Тож, порушуючи цю тему, почуваюся недостойним Вас.

Я хотів попросити дозволу випадково зустрітися з Вами у Фрайбурзі. Але ви залишаєтеся там, якщо я не помиляюся, лише на один день. І цього дня, звісно, ви належатимете нашим друзям Ковальським.

Вірте мені, відданий Вам П’єр Кюрі».

Еріх Марія Ремарк – до Марлен Дітріх

 (з Парижу, після 07.12.1937)

 «Ти я – ось воно і написалося! – я збирався написати «ти і я» – але так вже воно вирвалося з голови, і я вважаю, що «ти я» набагато краще! Отже: ти я, у нас з тобою є прекрасна риса: збивати людей з пантелику, хоча нам найменше цього хотілося б… Можливо тому, що ми – спокійніші за них, або тому, що нам байдуже те, що важливо для них, – не знаю. Вони вважають нас 
неймовірно складними, хоч самі себе ми вважаємо занадто простими. Що б ми не робили, ми збиваємо з пантелику їх, а не себе. Навпаки, нам стільки всього відомо одне про одного, що ми могли б грати в покер з відкритими картами. Ось чому треба докласти неймовірних зусиль, щоб дійсно посваритися. І все одно це вийде пів сварки, бо під кінець, швидше за все (на жаль!) ми просто не стримаємо усмішки.

Малятко, голівко моя мавп’яча, сьогодні я знову мився твоїм мигдальним милом з арденнського пакета – воно для мене як нагорода, і я користуюся ним дуже економно, щоб його вистачило до мого від’їзду…

Чи не наближається потихеньку час вкотре переконатися, що є мед в ліжку? Я вірний тобі цілком, це – жахливо, але дається мені без надмірних зусиль».

Ернест Хемінгуей – до Мері Велш

 (30 березня 1945 року)

 «Моя найдорожча Бешкетнице!

Мені тебе так бракує, ніби відрубали руку чи серце вийняли з грудей. Якийсь час це ще можна було витерпіти, бо я знав, що ти приїдеш. І в мене було два чудових листи – один я отримав щойно після того, як поїхав, а інший – коли ти повернулася з фронту. Я знаю, що отримаю більше, і постараюся не марнувати час, і добре попрацювати. Але, Бешкетнице, жити без тебе – це все одно, що намагатися затримати дихання під водою. Буде так чудово побачити тебе знову. Сподіваюся, що ця розлука не мучить тебе так сильно, як мене.

…Ти маєш бути дуже обережною на сонці. Я сильно обпікся лише після години у басейні. Буду уважно за тобою доглядати. Тепер стану смаглявим, худим та практичним.

…Почав ходити на заняття з хай-алай (баскська гра з м’ячем). Був двічі, двічі виграв. Ставив на 60 і на 30 доларів (фактично отримав лише 48 і 27 доларів чистого доходу, наскільки давали шанси).

Але цього року ми не програли в азартні ігри жодної копійки.

Хай-алай (пелота) – гарна і як ніколи захоплива гра. Тобі вона сподобається. Я повернув практично все і нічого не втратив від удару. З океану дещо прибрали, але це – все одно чудове місце. А коли ти будеш тут, воно буде ідеальним.

…Бешкетнице, мушу зупинитися. Але я люблю тебе, як завжди. Завжди тебе кохатиму, а сьогодні – трохи більше, ніж будь-коли до того.

Гор[а]».

Василь Симоненко – до дружини Люсі

 (травень 1957)

 «Кланяюся моїй маленькій господині!

Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив. Тимчасово на два дні зупинився в Юрки. Завтра пошвендяю в гуртожиток.

…Уявляю, як ти радуєшся, що вередливий чоловік може зайвий день побути в Києві. Маленький тигре, якби міг, то сьогодні б не писав тобі цього непотрібного листа, а з’явився б власною персоною. Чесно кажучи, коли їхав від тебе, то побоювався, що за парубоцькою звичкою ще буду кидати на дівчат ласі погляди, але боявся даремно. Тепер для мене існуєш тільки ти. От. Ясно, смугаста? Якщо не подобається тобі, то пожалійся в міліцію.

Одержав листа від матері. Вона проти тебе нічого не має, тільки цікавиться, хто ти за одна. Та ще «совітує» мені взнати, чи ти не будеш «єрепениться», якщо мати буде жити з нами. Можу процитувати маму дослівно: «Мені дуже бажається, щоб ти женився раз, а не так, як ото є, що тут оженився, а тут розходяться. Хай і вона знає, що в тебе є мати, щоб тоді не сказала, що, мов, «твоя мати нам не нужна».

Я тут нічого не змінив, тільки розставив коми. В цьому питанні я з мамою згоден від першого до останнього слова, Малюсю. І раджу тобі краще привикати до думки, що будемо жити з матір’ю, а не вигадувати небилиць. Мати в мене – одна, і я в неї – один. Ти повинна її любити, бо вона ж мені й тобі зла не бажатиме. Ясно, Люсьок?

Думаю про тебе страшно багато, аж зло бере. Люблю і скучаю, і обнімаю, і цілую, і..., і..., і…

Жди звісток. Передавай привіти. Твій чолов’яга – Васильок».

Джерело: starylev.com.ua.