«Прийди-прилинь до нас хоч на хвилину і звесели піснями Україну...». Пам'яті волинського співака В'ячеслава Судими

Сюди, в культурно-мистецький центр «Красне» (колишній Луцький районний будинок культури), В’ячеслав Павлович Судима проторував стежину далекого 1983-го року. І рівно чотири десятиліття в усі пори року й за будь-якої погоди, владнавши вчительські й домашні, а згодом – і громади справи, поспішав із Рокинь на репетиції. До цього прагнула його переповнена піснями душа.

Разом із Аллою Опейдою він дарував пісням крила, щоб ті не просто звучали зі сцени, а ставали для наших земляків духовною поживою – цілющим нектаром, поєднаним у музиці й слові.

Цьогоріч, у другий січневий день  улюбленого волинянами співака не стало – невимовно рано обірвалася його життєва стежина. Вже минає рік, як його немає поміж нас. А пісні – є! Вони звучать, вони живуть, і їх – не зупинити!

Його упізнаваний багатьма голос – знайомий нам своїм милозвучним, мелодійним тембром, звучав минулої п’ятниці під відкритим небом. На Красному мимоволі зупинялися перехожі, щоб упізнати серед кількох десятків лучан, які тут зібралися, співака. 

Незважаючи на непривітну дощову погоду, його побратими й друзі прийшли, щоб ще раз вклонитися світлій пам’яті В’ячеслава Павловича. Напередодні роковин із дня його смерті тут освятили меморіальний знак. Цей чин здійснив настоятель церкви Святого Миколая Чудотворця з села Городище-Перше Луцького району, отець Богдан Лисак.

 «Так, саме голос В’ячеслава Судими став для нас, волинян, своєрідним символом», – зауважила директор міського департаменту культури Тетяна Гнатів і подякувала колективу культурно-мистецького центру за такий вияв великої любові й людяності, подбавши до перших роковин – 2 січня – про встановлення пам’ятного знака.

Тому особливо хвилюючим був виступ директорки КМЦ «Красне», заслуженої артистки України Алли Опейди, яка згадала про їхнє мистецьке життя та неповторний дует «Душа Волині». 

«Для мене В’ячеслав був, ніби старшим братом. Його шанувальникам подобалися, окрім пісенної обдарованості, відкритість і щедрість його душі, усміхненість і теплий лагідний погляд», – сказала вона.

Народний артист України Василь Чепелюк підкреслив, що, слухаючи пісні В’ячеслава Павловича,  глядачі наповнювали свої серця  добром, і назвав його світлою легендарною постаттю серед митців, волинським Карелом Готтом. 

– Він був простою і зовсім не гордовитою людиною, йшов із піснями до людей. І волиняни його дуже любили.

Такої ж думки був іще один його творчий побратим – поет-пісняр Святослав Матвійчук, який, вимовляючи свою щиру промову, не міг стримати сліз. Слово про свого земляка і друга виголосив журналіст Василь Ворон.

– Я любив слухати його пісні, – поділився зі мною думками вже після урочистості отець Богдан Лисак. – Він був простою і зовсім не гордовитою людиною, йшов із піснями до людей. І волиняни його дуже любили.

Присутні, а серед них – працівники газети «Волинь» на чолі з головним редактором Олександром Згоранцем, поклали живі квіти до меморіального знака.

Сьогодні, в цей важкий для кожного з нас і для країни час, нам не вистачає життєстверджуючих пісень улюбленого митця, а також – уславленого дуету «Душа Волині». 

Не вистачає його голосу, його погляду, тепла його серця й для дружини Тетяни. Але, погодьтеся, що душевну рану здатні загоїти наші увага й підтримка, добре слово й пам’ять.

– Дуже вдячна кожному, хто зініціював цю зворушливу подію, – заледве стримуючи хвилювання, зі слізьми на очах, сказала вона. – Мені приємно, що люди пам’ятають В’ячеслава і прийшли сюди, щоб вклонитися його пам’яті.

Можливо, що покликання дідуся продовжить хтось із внуків – Ілля чи Лука? Але хай підростуть.

Розмовляючи напередодні цієї події з ще одним його побратимом, колегою й односельцем Степаном Цикою, довідався, що в мистецькому житті В’ячеслава Павловича свого часу були три дороги – три шляхи: один – коли його запрошував відомий маестро Ростислав Бабич стати солістом естрадно-симфонічного оркестру Українського радіо і телебачення, другий – коли В’ячеславу пропонували в Бресті справжню мистецьку кар’єру й визнання. 

Але він залишився вірним своєму третьому шляху – рідній Волині, українській пісні, яка ще за життя подарувала йому справжнє визнання і вдячну людську пам’ять.

Михайло ЛАПКІВ.