Політв’язню із Полісся, який відсидів понад 42 роки за українську ідею, тиснув руку сам Рональд Рейган

Данило Шумук – це унікальна постать в українському національно-визвольному русі. Відомий дисидент і політв’язень. 42 роки, 6 місяців і 23 дні проведені ним у тюрмах, концтаборі й на засланні в боротьбі за свободу українського народу.

Народився 30 грудня 1914 року в селянській родині в селі Боремщина Володимир-Волинського повіту (на Любомльщині). В сім’ї Данило був останньою, дев’ятою дитиною. 

З 1926 року його батьківська хата стала неофіційною «хатою-читальнею». Брат Данила, Антон, організував в селі осередок Сельробу, що був під впливом КПЗУ. Але після розколу в цій партії брат відійшов від політичної діяльності, а молодший – Данило – поставив собі за мету стати справжнім борцем за правду на залишеному братом  шляху. 

З 16-ти років брав участь у роботі любомльської повітової організації Сельробу. Член Комуністичної партії Західної України з 1932 року. Уже 1935-го засуджений до 8 років ув’язнення за участь у комуністичному підпіллі 1939-го, після п’яти років перебування в польській тюрмі, за амністією дотерміново звільнений. Після приєднання Західної України до СРСР із грудня 1939 року працював вчителем географії, пізніше – інспектором любомльського відділення Держбанку. У травні 1941 року, як брата «ворога народу», Шумука було направлено до трудового табору, а з початком німецько-радянської війни переведено до штрафбату. В перші дні війни потрапив у полон, перебував у німецьких концтаборах для радянських полонених на Полтавщині. Восени з Хорольського табору втік.

З березня 1943-го до грудня 1944-го року перебував в УПА, в якій переважно викладав на вишколах. Періодично мав конфлікти із СБ ОУН через вимоги більш ретельних слідчих дій у справах обвинувачуваних для запобігання покарань смертю невинних. У лютому 1945-го, під час рейду до східних областей, був заарештований НКВС УРСР в селі Розкопанці Богуславського району Київської області. У квітні того ж року засуджений за участь в УПА до смертної кари, але через півтора місяця її замінено на 20-річне ув’язнення.

Покарання відбував у Норильських, Тайшетських та інших концтаборах, а також у Владимирській тюрмі. У 1953 році був одним із керівників повстання у каторжному таборі № 3. 1956-го, після перегляду його справи, дотерміново звільнений зі зняттям судимості і відновленням у правах. Після повернення додому, під тиском КДБ, був змушений переїхати разом із сім’єю на проживання до Дніпропетровської області.

25 березня 1957 року Шумуки були вже на Дніпропетровщині. Данило працював у колгоспі, почав будівництво нового власного дому. За літо хата була зведена і накрита очеретом. Кадебісти ввічливо пропонували домовитися про співпрацю. Шумук відмовився, тому почали на нього заводити різні справи щодо ОУН, але з того в них нічого не вийшло. Тоді почали «шити» антирадянську пропаганду на підставі листування та деяких усних висловлювань. Після повернення із заслання, Данило Шумук політичною діяльністю не займався, тільки в його душі кипіла ненависть до тоталітарного режиму.

У листопаді 1957 року його знову заарештовують і засуджують на 10 років за «антирадянську агітацію». Суд відбувався в місті Луцьку. Гірко йому було чути там брехливі показання завербованих односельчан.

Після суду Данило Лаврентійович вирішив для себе, що він зобов’язаний сам розповісти громадськості про свій життєвий шлях. Він розумів, що його розповідь не припаде до душі як комуністам, так і ОУН, як полякам, так і росіянам та німцям. Не будучи пристосуванцем, він прагнув тільки до істини.

У лютому 1945-го, під час рейду до східних областей, був заарештований НКВС УРСР в селі Розкопанці Богуславського району Київської області. У квітні того ж року засуджений за участь в УПА до смертної кари.        

І знову – етап: Київ-Москва-Воркута. Почав писати спогади. Декілька разів ті записи у нього вилучали, а він знову починав писати. Через деякий час його перевозять в Ташкент, пізніше – у Мордовію.

Восени 1967 року, після закінчення десятирічного ув’язнення, Шумука було звільнено. На той час його родинне життя розпалося. Йому дали дозвіл на помешкання в місті Богуславі на Київщині, де його вперше заарештовано НКВС. Працював сторожем в піонерському таборі. Весь вільний час присвячував опрацюванню своїх спогадів.

Із Богуслава він мав змогу в травні 1968 року навідатися до свого рідного села Боремщина, а також – бувати в Києві, де зблизився з середовищем молодої творчої інтелігенції – покоління так званих «шестидесятників». Він сприйняв їхній «дисидентський» рух за українське національне відродження.

Під час перебування на волі з 1967-го по 1972 рік Данило Шумук написав усі свої спогади, які були передруковані в машинописних копіях і частково поширені шляхом самвидаву. Але з матеріалів, що потрапили за кордон, з метою конспірації, дані про зв’язки з «шістдесятниками» були вилучені. На той час він вже познайомився з Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Іваном Світличним…

Під час арештів 12 січня 1972 року кадебісти знайшли його рукописи на п’ятьох квартирах. Його арештували і знову звинуватили в «антирадянській агітації і пропаганді». У липні того ж року Київський обласний суд засудив Шумука до 10 років утримання під вартою у таборах особливо суворого режиму та п’яти років заслання. Відбував покарання в Мордовії. Тоді Данило Лаврентійович звернувся до Президії Верховної Ради СРСР із відмовою від радянського громадянства. За третім разом йому відповіли, що він може це зробити після закінчення терміну заслання. Коли він відбував строк в Мордовії, в Парижі вийшла перша його книжка «За східним обрієм» /1974 р./.

У таборах Шумук захворів на виразку шлунка, інші хвороби. 1978 року став інвалідом другої групи. Тоді політв’язні Едуард Кузнєцов, Олексій Мурженко, Михайло Осадчий, Василь Романюк звернулися до парламенту Канади (там проживали родичі Шумуків) із проханням докласти зусиль для звільнення Данила Шумука, бо стан його здоров’я був катастрофічний. З листопада 1978 року парламент Канади одноголосно ухвалив резолюцію – клопотатися перед урядом СРСР про звільнення багаторічного в’язня. Про його звільнення піклувався особисто правозахисник Андрій Сахаров у москві та міжнародні організації. У 1979 році Данило Лаврентійович став членом-засновником Гельсінської групи у місцях позбавлення волі й Української Гельсінської групи. На його захист виступили всі цивілізовані країни, основні міжнародні радіостанції.

Відбувши свій строк від початку до кінця, вже перебуваючи в Казахстані, 4 січня 1987 року, на вимогу парламентарів Канади і США, світової громадськості, Данилу Шумуку дозволили виїхати в Канаду, у Торонто.

Там у 1991 році вийшла його третя книжка – «Із ГУЛАГу у вільний світ». У 1987-му Шумук, як багатолітній в’язень сумління був запрошений на прийом до тодішнього президента США Рональда Рейгана. Він часто виступав із доповідями в США, Канаді й Аргентині. Його декілька разів вітали у Франції, де він зустрічався з молоддю ліцеїв Парижа.

Та нещастя не полишали нашого земляка. На вулиці багатолюдного міста в Канаді його збив автомобіль, переїхавши через нього. Увесь переламаний, після багатьох хірургічних втручань, він все ж таки вижив. Кошти, отримані як страховку за травми, були йому на прожиття. Пізніше мешкав у будинку престарілих.

Після проголошення незалежності України неодноразово приїжджав у рідний край. 30 грудня 1994 року Українська Всесвітня Координаційна Рада влаштувала вечір, присвячений 80-літтю Данила Шумука, який відбувся в Музеї літератури України у Києві. Там виступали з вітаннями Іван Драч, Євген Сверстюк, Михайло Горинь, Євген Пронюк і Василь Овсієнко.

Українська громада в діаспорі завжди підтримувала Данила Лаврентійовича. За сприяння філії Українського Національного Об’єднання Торонто-Захід, Відділу Організації Українок Канади і Української Стрілецької Громади в Торонто, 28.01.1995 року влаштовано вечір, присвячений Данилові Шумуку, з нагоди його 80-літнього ювілею. Президентом УНР в екзилі наш земляк був нагороджений «Грамотою заслуг».

9 липня 1998 року Данило Лаврентійович був у Києві з нагоди 10-річчя створення першої антикомуністичної організації – Української Гельсінської спілки. В серпні того ж року, разом із дочкою Вірою, відвідав село Борем­щина та Любомльський краєзнавчий музей. Тут відбулася тепла зустріч, під час якої він подарував школам міста і музею свою книгу «Передумане і пережите», яка була перевидана в Києві. На наше прохання організував передачу великої кількості українських книг з Інституту Дослідів Волині та організації УНО Торонто-Захід, а також – книги радянських дисидентів, які надруковані за кордоном.

До 80-річчя нашого земляка Миколою Мащенком був знятий документальний фільм, співавтором якого став і Іван Драч.

Такі борці за справедливість, як Данило Шумук, не бувають щасливими. Але після теплих зустрічей у Любомлі, він сказав: «Я – щасливий, що ми маємо кольори свого прапора, державну символіку, і вірю, що Україна стане нарешті багатою демократичною європейською державою».

Останні роки життя Данило Лаврентійович провів в Україні, залишивши Канаду і повернувшись до дочки Віри – в Донецьку область, в місто Покровськ, де і помер у 2004 році. У рік його 90-річчя, хоронили Данила Шумука скромно: донька, місцевий журналіст, приятель останніх років життя та ще кілька людей.

Дочка, Віра Данилівна, передала в Любомльський краєзнавчий музей частину фотографій і документів Данила Шумука.

Ми вдячні його онуці – Ніні Іванівні Калач, яка на запрошення музею приїжджала у Любомль і передала нам великий його архів: рукописи, особисту бібліотеку речі, нагороди. Їх неодноразово використовували в музеї на виставках.

Указом № 937 президента України Віктора Ющенка від 8 листопада 2006 року, Данило Шумук посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Феномен Данила Шумука – це феномен передусім рідкісного людського характеру: стільки пережити й не зламатися.

Друзі з Київського дисидентського середовища згадували про нього так:

«Ми, в той час – ще молоді українці-київляни – познайомилися з Данилом Шумуком і стали з ним друзями невдовзі після його звільнення 1967 року з мордовських таборів. Це були світлопам’ятні 60-ті роки національного піднесення в Україні, ознаменовані іменами Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза, Івана Світличного та багатьох інших речників національної ідеї. Данило Шумук постав перед нами досвідченим, загартованим борцем за справу вільної України і мучеником за неї, маючи вже в той час трагічний стаж в’язня польських, німецьких та «совєтських» тюрем і концтаборів.

Із Шумуком було цікаво розмовляти, у нього було чого повчитися. Він справляв враження людини самовідданої, щирої, відвертої, яка йде лиш за голосом своєї совісті і над усе цінує Правду, Людяність, ненавидить всяке лицемірство й пристосуванство, навіть в ім’я ідеї».

Олександр ОСТАПЮК, головний зберігач фондів Любомльського краєзнавчого музею

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ