«Ми були створені, щоб жити разом»

«Він – справжній небесний дар»

Напевно, історія всіх часів і народів не знає іншого прикладу, щоб два покоління одної родини зробили настільки вагомий і неоціненний внесок у науку, як сім’я Кюрі (над дослідженням радіоактивності працювали і дочка вчених – Ірен і зять – Фредерік Жоліо). Звичайно ж, йдеться про найвідомішу пару світової науки – полячку  Марію Склодовську і француза П’єра Кюрі. Кажуть, стосунки в їхньому шлюбі були настільки близькі до досконалості, наскільки це дозволяє наше земне життя. За, на перший погляд, повної протилежності, їх об’єднувало багато: точні науки, нерозбірливість у їжі, любов до квітів. Марія писала про свого чоловіка: «Мій чоловік – це межа моїх мрій. Він – справжній небесний дар, і чим довше ми живемо разом, тим більше любимо один одного». 

На момент знайомства з Марією П’єрові було 35 років.  Він вів спосіб життя «монаха від науки». Вперше вони побачилися 1894 року в Сорбонні, під час написання П’єром  
дисертації з вищої математики. Ймовірно, доля вирішила дати йому урок і одночасно – нагородити. Адже не кожному судилося зустріти жінку, яка щиро поділяє твої інтереси. Марія до моменту знайомства з відомим фізиком теж встигла налаштуватися на аскетичне життя одиначки. Вони познайомилися в гостях, проводячи спільний експеримент. Спочатку зав’язалася дружба. Навіть перший подарунок від П’єра для Марії був геть позбавлений романтизму: він послав їй свою нову статтю «Про симетрії у фізичних явищах». «Я була вражена виразом його світлих очей… Його мова, трохи повільна і задумлива, його простота, його серйозна і одночасно юнацька посмішка викликали довіру», – пізніше напише Марія про цю зустріч. А П’єр буде згадувати її руки, поїдені кислотою, побачивши які, він зрозумів, що закохався.

Не було ні вінчання, ні білої сукні, ні урочистого банкету

За дружбою прийшла і любов. Чималу роль зіграло те, що Марія відчула себе в оточенні рідні П’єра як удома, а П’єр абсолютно зачарував всю сім’ю Склодовських. Він навіть готовий був переїхати заради Марії в Польщу, якщо вона не захоче залишатися в Парижі, і почав вивчати польську мову. 

25 липня 1895-го вони одружилися. Не було ні вінчання, ні білої сукні, ні урочистого банкету. Марія була одягнена в синій вовняний костюм і блакитну блузку в смужку, молоді не замовляли обручок, не влаштовували й навіть найскромнішого прийому. Тільки  – церемонія в колі найближчих. Замість обручок вони витратилися на два новеньких велосипеди для весільної подорожі в передмісті Парижа…

Слова з її щоденника: «Ми були створені, щоб жити разом», – назавжди залишаться присвяченими лише П’єру.

Попереду були виснажливі й одночасно небезпечні дослідження, які увінчалися успіхом. Уже 1903 року була присуджена Нобелівська премія з фізики за дослідження явища радіоактивності трьом вченим. Ними стали Антуан Анрі Беккерель, П’єр та Марія Кюрі. Вчені ще не здогадувалися про смертельну небезпеку радіоактивності. П’єр так про неї і не дізнався. Навіть почавши страждати від частих недуг, подружжя не пов’язувало їх зі своєю  роботою. Точніше, так, але в іншому сенсі: думали, це просто втома, – пора відпочити, але ж зовсім ніколи. Наука не чекає.

 Після отримання Нобелівської премії 1903 року, до сім’ї Кюрі прийшла наукова слава, але вона майже не змінила спосіб життя пари: вони уникали запрошень на прийоми і банкети, але із задоволенням вибиралися в театри, на концерти і художні виставки.

У жовтні 1904-го П’єр став професором фізики Сорбонни, ще через рік – академіком Французької академії наук. Спеціально для нього в Паризькому університеті створили кафедру загальної фізики і радіоактивності. А доктор фізики і лауреат Нобелівської премії Марія Кюрі посіла скромну посаду завідуючої лабораторією чоловіка, але була рада й цьому. Всі попередні роки вона працювала з ним без будь-якої посади й платні. Вона займалася улюбленою справою, поруч з нею – кохана людина, в них є діти. Що може бути краще? Ідеальна пара.

… П’єр, переходячи дорогу, потрапив під колеса воза. Безглузда миттєва смерть. Він не дожив місяця до свого 47-го дня народження. Марія прожила без П’єра 28 років, написала книгу спогадів про нього і продовжила наукову роботу з вивчення радіоактивності. У 1909 році відкрився Радієвий інститут, і Марія Склодовська-Кюрі стала директором відділення фундаментальних досліджень та медичного застосування радіоактивності. 1911 року вона одержала другу Нобелівську премію, тепер – із хімії. В урочистій промові на церемонії нагородження вона, звичайно ж, згадувала коханого чоловіка. Заміж Склодовська-Кюрі більше не вийде. Слова з її щоденника: «Ми були створені, щоб жити разом», – назавжди залишаться присвяченими лише П’єру.

 Марія Кюрі померла 4 липня 1934 року поблизу Сансельмоза й була похована на кладовищі у могилі свого чоловіка П’єра Кюрі. Вона трохи більше року не дожила до присудження Нобелівської премії її дочці Ірен і зятю Фредеріку Жоліо за відкриття штучної радіоактивності.

…Марії Кюрі належать такі слова: «Безліч близьких людей не знають або просто забули ту істину, що будь-яке відкриття може стати і джерелом добра, і джерелом зла, що будь-яка речовина, залежно від дози, може виявитися ліками або отрутою, що вогонь є добрим, коли він зігріває, і смертельним, коли спалює все на своєму шляху. Так і ядерна енергія, поставлена на службу людині, може бути як надзвичайно корисною, так і жахливо смертельною. Усе залежить від волі тих, хто її використовує».

P.S. Книги, щоденники та листи Марії Кюрі з кінця 1960-х років зберігаються у свинцевих коробках у Національній бібліотеці Парижа. До записів не можна торкатися без захисного спорядження ще 1500 років (період напіврозпаду Радію-226 – близько 1600 років). На одному з аркушів зберігся радіоактивний відбиток пальця П’єра Кюрі.

Джерело: phm.cuspu.edu.ua, cbs.poltava.ua.

Марина ЛУГОВА.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: На Волині - ДТП: на трасі перекинулася вантажівка, яка посипає дороги.