Сестра Августа зцілює душу. Історія на вечір

Це було останнє Надине послання для Гордія. Він відкрив конверт, прочитав, засміявся, кинув листа в шухляду. Там лежало близько двох десятків подібних філософських послань від невгамовного дівчиська.

Воно, дев’ятнадцятирічне створіння, вирішило вчити його, майже тридцятирічного Гордого (так нарекли Гордія ще у школі), життя і пояснювати, що таке кохання. Надя – його чергова забаганка, чергова перемога. Вона ж напридумувала романтичних байок і не дає спокою поважаному й обласканому увагою жінок їхнього містечка вчителю математики.

«Ви потураєте своїй самотності…», «Дівчинко, я не знаю, що таке самотність», – мовив сам до себе Гордій, очікуючи набагато старшу за себе «гостю», яка щедро розраховувалася за його «увагу».

…Надя зустріла Гордія в магазині – приглядався до жіночих парфумів.

– Привіт, Гордію.

– По-перше, Гордію Івановичу. По-друге, між нами все закінчено. Як ти там писала: «Це омана… абстракція…». По-третє, я не самотній і душа моя відкрита. А, по-четверте, не переслідуй мене.

– А, по-п’яте, Гордію Івановичу, ви станете батьком. Ось тільки не знаю: син буде чи донька.

«Будеш набридати, то скажу, що сама на шию вішалася. Пущу поголос, що ти – повія».

– Гроші на аборт дам, – спокійно мовив Гордій. – Будеш набридати, то скажу, що сама на шию вішалася. Пущу поголос, що ти – повія. Вилетиш з училища і станеш посміховиськом на весь райцентр.

Вирішуй, як вчинити. До речі, в області маю друга-медика. Все організує на вищому рівні. Не в нашому ж «добропорядному» містечку аборт робити. Не встигнеш за поріг вийти, як усі будуть «в зубах» носити. І вдома нічого не кажи. Твій батько, сама знаєш, який характер має. Порішить тебе і мене.

Незадовго до Нового року Гордій повіз Надю до друга-медика. Все відбулося «на вищому рівні». На прощання лікар пошепки сказав Наді: «Мушу попередити на всяк випадок. Про дітей і не мрій.

Краще виходь заміж за вдівця з придатком. І знаєш, не тебе першу привіз сюди Гордий. От, жук…».

Наді хотілося заховатися в заметілі від людей і світу. А ще більше – померти. Вона не могла ні з ким поділитися своїм болем. І від цього ставало ще гірше.

 Батьки бачили, що з донькою щось коїться. Випитували причину.

– Втомилася. Семестр був важким, – пояснила.

– Може б ти поїхала до тітки? У Львові таке гарне новоріччя. Відпочинеш. По магазинах побігаєш, – сказала мати й запитально глянула на чоловіка. Без його згоди нічого в сім’ї не робилося.

Петро, хоч і був надто суворий, проте доньку-одиначку любив без міри. Насупившись для годиться, поважно мовив:

– Збирайся, Надю. Завезу тебе до області на поїзд.

…Уперше її не цікавили магазини, хоча батьки виділили щедру «субсидію». Зайшла у старовинний храм. Свята Марія з немовлям на руках дивилася на Надю з тихою печаллю. «Прости», – прошепотіла вона й розплакалася. Хтось поклав на плече руку. Старенька черниця. На обличчі – вселенська смиренність. В очах – мудрість. Темний одяг пропах ладаном. Слова жебоніли, наче тиха молитва:

– У тебе горе, дитинко? Когось втратила?

Надя вперше розповіла про свій гріх.

– Господь – добрий, він прощає і навертає нас, грішних, на правильну дорогу. Праведників нема на землі. Але ми можемо покаятися через молитви і добрі справи.

– Як мені далі жити?

– З вірою. І йти за покликом серця.

Черниця благословила Надю і вклякнула перед образом Святої Марії. Може, молилася за її, Надину, душу…

…Після закінчення училища хтось із одногрупниць пішов працювати в освіту, хтось – готувався до іспитів у вуз, хтось – до весілля. Надя вирішила стати черницею. Це ошелешило всіх. Красуня, модниця, одиначка у заможних батьків і раптом… Було помітно, що Надя останнім часом змінилася. Але щоб таке?..

Мати плакала. Батько мовчки ходив, стиснувши руки у кулаки.

– Я йду за покликом свого серця, – мовила тихо, але твердо.

Петро зупинився. Щось подумав. І мирно, як на свій запальний норов, запитав:

– Ти ж не забудеш нас? Правда?

…Мирське ім’я залишилося у минулому житті. Її нарекли Августою. Сестра Августа молилася, аби Небеса обдарували її такою ж мудрістю, вмінням розуміти й розраджувати, як стареньку черницю зі львівського храму…

Плачуть, несповиті любов’ю і молитвами. Їхні сльози не дощами випадають – болем.

…Майже два десятки років сестра Августа служить Господу. І людям. Подейкують, вона володіє дивним даром – зцілює душу. Парафіяни шукають у сестри Августи поради, розради та ліків від зневіри. Кажуть: спілкування з нею приносить полегшення.

А вона просто вміє розмовляти з людськими душами. Нанизує слова, немов вервечку. Душі, наче втомлені ангели, причащаються її порадами і розрадами. Здавалося, прості фрази, мовлені устами сестри Августи, скидалися на наївні молитви, створені з людського болю, розчарувань, сподівань… А ще вона радила йти за покликом свого серця. Як колись їй – старенька черниця.

…Сестра Августа упізнала цього чоловіка. Гордій. Поруч – хлопець років тринадцяти. Мабуть, син. Він її також упізнав.

– Надю, – тихо мовив.

– Я – сестра Августа.

– Ти… ви тут через мене?..

– Що привело вас до монастиря?

– Син… Стьопка. Степан. Йому треба робити другу операцію. І з дружиною біда. Після пологів потрапила до психлікарні. Відтоді хворіє. Хтось прокляв мене… Допоможи… жіть… Мені сказали, ви можете. І простіть, що я тоді…

– Якби ж то можна попросити прощення в душ, яким люди не дозволили народитися. Неприкаяні, нехрещені, без імен, вони витають між землею та небом, шукаючи прихистку. Не знають дороги у сни. Плачуть, несповиті любов’ю і молитвами. Їхні сльози не дощами випадають – болем.

– Що ж мені робити? – запитав Гордій.

– Молитися.

– Молитися? Лікарі наполягають на операції. Дорогій. А ви про молитву… про якісь душі. Кажуть, ви маєте дар. Нічого ви не можете! Все це слова. Нічого не варті слова.

– Чому ж ви прийшли сюди, якщо не маєте віри та покаяння? – запитала сестра Августа.

– Я вірю, – тихо мовив Степан.

Сестра Августа поклала руку на худеньке хлоп’яче плече:

– Усе буде добре – лише не втрачай віри. І не бійся операції.

– Вона буде? – кліпаючи очима, запитав Гордій.

– Колись ми привеземо сюди маму, – сказав Степан.

Сестра Августа кивнула головою та усміхнулася…

Ольга ЧОРНА.