У Гірківській церкві на волинській Любешівщині іконостас і царські врата були зроблені з соломки

У Свято-Іллінській церк­ві в селі Гірки Любешівського району в першій половині XIX століття іконостас і царські врата були зроблені з соломки. Про унікальні вироби відомо з дослідження священника Костянтина Тимофійовича Карпінського, який був настоятелем приходу в селі Дружиловичі (тепер – Івановського району Брестської області Республіки Білорусь).

Як стверджує доктор мистец­твознавства, професорка Білоруського державного університету культури і мистецтва Ольга Олександрівна Лабачевська, таких унікальних солом’яних творів мистецтва на Поліссі відомо лише п’ять. Про це вона написала в своїй книжці «Мистецтво для слави Божої», яка побачила світ у Мінську в 2018 році у видавництві «Білоруська наука». До речі, авторка книги Ольга Лабачевська подякувала мені у своїй книжці за співпрацю.

Прихідська Іллінська церква в селі Горки (тоді саме так називалося село, нині – Гірки) була збудована в 1815 році. Вона знаходилася за селом (де донедавна були колгоспний млин та пилорама), над дорогою до села Мукошин. Обслуговувала вірян сіл Горки і Мукошин.

Тоді Горки перебували в Кобринському повіті Гродненської губернії Російської імперії. Дерев’яні церква, дзвіниця й огорожа були побудовані за кошти місцевих парафіян і священника Максиміліана Дашкевича.

Максиміліан Дашкевич (1781 року народження) походив із сім’ї священників, був висвячений у сан у 1812 році брестським уніатським єпископом І. І. Булгаком. З того часу був призначений у тамтешню парафію й зоставався на цій посаді ще в 1837 році. На його перебування припали всі складності непростого переходу уніатського приходу в лоно російської православної церкви.

У списках церков Коб­ринського повіту, у яких у 1835–1836 роки, згідно з Указом від 19 листопада 1835 року «Про обладнання в греко-уніатських церквах іконостасів», Свято-Іллінська церква не згадується. Тому можна припустити, що на той час вона вже мала іконостас, який не потрібно було переобладнувати за православним взірцем. Це може означати, що іконостас був обладнаний у церкві під час її будівництва у 1815 році.

У 1865 році солом’яні царські врата в іконостасі нашої церкви були замінені на дерев’яні різні. Старі плетені врата були зняті і перенесені на горище церк­ви. Там вони в цілості зберігалися до початку 1900-х років. Потім унікальним солом’яним витвором якийсь невіглас прикрив дірки в церковному даху, щоб не намітало снігу. І через деякий час солом’яний шедевр зогнив, і від нього залишився тільки дерев’яний каркас. Цю картину на власні очі бачив у 1910 році автор дослідження солом’яних царських врат отець Костянтин Тимофійович Карпінський (1867–1947). Місцеві старожили повідомили досліднику, що соломка на царських вратах згадуваного храму навіть була пофарбована, а в іконостасі так само солом’яними були бокові двері й навіть кіоти на іконах. Однак ім’я майстра, який зробив солом’яний іконостас, уже ніхто з місцевих жителів не зміг пригадати.

Напевно, що унікальний іконостас і царські врата не фотографували. Тому для кращого розуміння пропонованого дослідження подаю фотографію одного з п’яти відомих аналогічних творів мистецтва з соломки – царські врата із села Вавуличі Дорогичинського району Брестської області. Подібний шедевр був і в Свято-Іллінській церкві.

 У Другу світову війну у Горках не стало й церкви. Божий храм спалили два радянські партизани навесні 1944 року, у Великодню п’ятницю. 

А у Другу світову війну у Горках не стало й церкви. Божий Храм спалили два радянські партизани навесні 1944 року, у Великодню п’ятницю. Вони втікали від німців, які несподівано почали наступати. Навкруги було видно, бо ще не вкрилися листям дерева та чагарники. Тому партизани підпалили церкву, щоб заховатися за димовою завісою, втікаючи до лісу.

Старожили розповідали, що в Горках була невелика, але така гарна висока дерев’яна церква. Фотографію храму відшукати не вдалося. Сподівався, що, можливо, поляки в 1920–30-ті роки фотографували церкву. Але в архіві польського Інституту мистецтва у Варшаві немає такої фотографії.

На щастя, збереглася фотографія прихожан із останнім священником – Федором Левоном, напевно, після Божої служби. Припус­каю, що світлина зроблена після того, як не стало церк­ви. Адже, якби вона була, то фотографувалися б навпроти або поруч із храмом. А так люди зібралися біля двох старих лип.

Цю величезну липу з великим дуплом, закритим дошкою, я добре пам’ятаю, адже з хлопцями не раз заглядали в те дупло. Неподалік росла ще одна велика липа. Та вже давно немає цих старезних дерев. Немає й стільки бузку, який так гарно цвів та пахнув на території Божого храму. Від того гарного квітучого місця, коли там була церква, зараз залишилося декілька великих старих дерев, кущі бузку, якісь ями зі сміттям, а неподалік – руїни старого приміщення курятника яке безбожна радянська влада поставила на території церкви…

Однак до цього часу в селі пам’ятають сім’ю священника Федора Левона, бо залишила про себе доб­рі спогади. Пам’ятають тут (і досі згадують недобрими словами) про двох радянських партизанів, які спалили церкву (вони проживали в Гірках). Безбожників ще за життя спіткала страшна смерть. Та це – вже інша історія, про яку розповім піз­ніше.

А в 2003 році в Гірках було освячено нову цегляну церкву, збудовану на цент­ральній вулиці села.

Від редакції:

Ця розповідь була опублікована в новій книзі «волинського Гіннесса» – так називають Петра Кравчука за багаторічне фіксування рекордів нашого Поліського краю – «ПРИРОДИ ДИВОСВІТ. Вибране». Вона видана як подарункова: із повнокольоровим друком, на крейдованому папері, із твердою обкладинкою, обсяг – 360 сторінок. Вартість книги «ПРИРОДИ ДИВОСВІТ. Вибране» – 800 гривень. Замовити її ви можете безпосередньо в автора, Петра Кравчука, за номером – 0956766537. 

Петро КРАВЧУК, краєзнавець, почесний громадянин селища Любешова Камінь-Каширського району.

Читайте також: «Сторічна жінка досі працює і водить авто». 

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.