Іспит на державність: болюча колонка відомого журналіста

Одна з них зведеться до того, що наша країна погано складає іспит на державність. Що чоловіки в тилу воліють уникати мобілізації. Що в соцмережах люди засуджують ТЦК, а не «ухилянтів». Що навіть повномасштабне вторгнення не стало панацеєю від корупційних схем.

Ми скажемо, що в нас із лишком вистачає тих, хто використовує війну для збагачення. Тих, хто вважає за краще не інвестувати в загальне благо, а привласнювати його собі. Тих, хто пропонує країні прості рішення, радячи скасувати податки або перевести армію на добровільний формат комплектування.

Ми зможемо згадати звільнення компетентних і призначення лояльних, перерахувати втрачені міста та окуповані території, порівняти реальність фронту з реальністю тилу і дійти висновку, що якщо війна – це тест, то ми ризикуємо його провалити.

Другий вердикт буде протилежністю першого. Ми зможемо сказати про те, що нам давали два тижні – а ми б’ємося вже три роки. Що друга армія світу не змогла вийти навіть на кордони Донецької області, що нам вдається протистояти «осі зла», до якої входять москва, пхеньян і тегеран. А їм на додачу функції тилу забезпечує Пекін.

Кому вдавалося вести багаторічну війну з переважаючим суперником краще, ніж це робимо ми?

Ми скажемо, що самотужки обнулюємо склади й арсенали, які були створені для підкорення Європи та США, що нам випало опинитися першою країною континенту, яка воює не з партизанами, а з ядерною державою. Що тільки ми вміємо перехоплювати балістичні ракети, збивати стратегічні бомбардувальники і топити ракетні крейсери.

Ми зможемо згадати про наших цивільних, які виходили на мітинги в окупованих містах, про волонтерів, які зуміли виправити ситуацію в момент кризи. Про безпрецедентний рівень єднання, яке в соцопитуваннях простежується навіть через тисячу днів війни.

Особливість є в тому, що обидва ці висновки будуть правдивими.

Щоб оцінити, як Україна проходить випробування війною, нам потрібна база для порівняння. Зразок, з яким ми станемо себе зіставляти. Приклад, від якого будемо відштовхуватися під час винесення оцінок. Але такого еталона у нас просто немає.

Щоб приміряти на нас епоху Першої світової, потрібно відмотати час на століття: скасувати загальне виборче право, запровадити польові трибунали з правом розстрілу, зробити єдиним джерелом інформації підцензурну пресу. Забути про права людини, всесвітня декларація яких з’явиться лише після Другої світової. І, судячи з книжок Барбюса і Ремарка, це все одно не позбавить нас від байдужого тилу, корумпованих постачальників і махінаторів усіх мастей.

Та й наступна світова війна не підходить на роль зразка. Більшість європейських країн впали за лічені тижні. А настільки улюблена в нашій країні Британія на той момент була не самотнім оточеним островом, а імперією, над якою не встигало зайти сонце. До того ж усе наше уявлення про те, як Велика Британія справлялася з викликами війни, це – міф, народжений її перемогою. На дистанції у вісімдесят років ми просто не помічаємо всіх тих проблем, з якими доводилося стикатися в ті роки Лондону.

«Війна Фойла» – британський серіал, присвячений роботі поліції в англійській глибинці в роки Другої світової. Британці – досить чесні до себе, а тому показують глядачеві проблему «ухилянтів» і торгівлю «білими квитками». Мародерство пожежників у розбомблених лондонських будинках та крадіжку палива на армійських складах. Британських ультраправих, які чекають на висадку нацистів на острів, і героїв фронту, що перетворюються на злочинців. У Британії часів війни було все, що ми сьогодні бачимо в українських новинах і що вважаємо лише «вітчизняними недоліками». Якщо переможемо, то через 80 років увесь наш звивистий шлях до тріумфу так само вирівняють заднім числом.

Так, можливо, сьогодні наша країна недостатньо добре протистоїть вторгненню. Але виникає питання – а хто впорався краще? Хто з наших сусідів переживав подібне? У кого є право порівнювати свій досвід із нашим, щоб потім дорікати нам у недостатній ефективності та самовідданості?

Хто ще топив чужий флот, не маючи власного? Кому, крім нас, доводилося спалювати в щоденних боях десятки ворожих танків і бронемашин? Хто останній мобілізовував сотні тисяч людей на війну з ядерною державою? Кому вдавалося вести багаторічну війну з переважаючим суперником краще, ніж це робимо ми?

Якщо вам здається, що ми не дотягуємо до ідеалу, то хочу нагадати: країна маминої подруги – бездоганна, ефективна та досконала. А ще – її не існує. 

Павло КАЗАРІН, журналіст, публіцист, у колонці на сайті censor.net.

Читайте також: Різдво на чужині очима журналістки з Волині.