Оксана Кот із 9-Б класом, в якому вона – класний керівник.
Вчителька року на Волині: «Чоловік захищає Україну на фронті, а я сію учням любов до її історії»
З перших хвилин бесіди із вчителем історії Нововолинського ліцею № 8 Оксаною Кот мені стало зрозуміло, в чому головна причина її перемоги в обласному конкурсі «Вчитель року» (історія). Через кілька місяців їй доведеться захищати честь Волині на всеукраїнському творчому педагогічному змаганні. Пані Оксана має щиру посмішку, чим, напевно, привертає до себе учнів, і є дуже ініціативною людиною
– Чому вибрали саме історію і вчительство?
– Я сама – з родини шахтарських залізничників, навчалася у школі №2, старші класи закінчувала в Нововолинському обласному науковому ліцеї, і тут на мене дуже вплинула вчителька історії
Алла Борисівна Кравчук. На жаль, вона вже пішла у засвіти. Я брала участь в олімпіадах різного рівня, конкурсах, з десятого класу чітко знала, що буду вчителем історії. ЗНО з цього предмету й української мови здала на 398 балів, лише два не вистачило до омріяних 400. Поступила на навчання на історичний та юридичний факультети Львівського університету, вибрала історичний факультет і закінчила його з дипломом із відзнакою. Запропонували вступати в аспірантуру, але я відмовилася.
– Дивно, одиниці так вчиняють. Не жалкуєте?
– Львів – гамірне місто. Мені запропонували роботу у Нововолинській гімназії, і ось цього року, першого вересня, я відзначила десятиріччя праці в цьому навчальному закладі. І це були досить успішні роки.
– Пані Оксано, щоб стати переможцем у такому престижному конкурсі, треба мати нестандартний підхід у викладанні предмета. Суперники ж були також маститі?
– Підібралася сильна команда педагогів, з однієї тільки Луцької громади було п’ять учителів. Я люблю застосувати гумор у професійних й інтелігентних межах. Дискусійне кафе, проєктування українських історичних реалій ХІХ століття на нинішню ситуацію в державі і – знову обговорення, дискусійність, проведення певних аналогій. Напевно, на це члени журі звернули увагу. Змагалися п’ять днів, тільки у четвер колеги між собою вже почали припускати, що швидше всього, я представлятиму Волинь.
Я живу роботою. Мені вона подобається, і діти це відчувають.
– Що відчули після оголошення результатів?
– Легенький шок, потім – радість і деякий секундний переляк: це ж треба буде нашу область захищати на всеукраїнському рівні.
– Який сьогодні учень? Здається, у нього прав більше, ніж у вчителя, а ваше головне завдання – дати йому знання.
– Ні, учні всі хороші, хочуть вчитися, у нас середня наповнюваність класів становить 27 дітей, і це – не просто. Маю свої підходи до них. Мені, можливо, і легше, бо в математиці, фізиці треба знати чітко формулу і її застосувати. В історії треба мислити, проводити історичні паралелі, використовувати факти, аналізувати. І… дітей треба відірвати від телефонів. Минув урок, і якщо ліцеїсти мислили, висловлювали думки, навіть про те, що під час Другої світової війни американці в чомусь були неправі – урок вдався.
– А ви ставите погані оцінки?
– Які заслужили, але я даю учням соту можливість підготуватися і виправити оцінку на кращу: отримали «сімку», наступного дня підходять і просять їх вислухати підготовлену тему. Бачу, що вивчили, і ставлю зароблену ними «десятку». Але є теми з історії України, скажімо, про Хмельниччину, що їх вони повинні засвоїти назавжди. Діти про це знають і вчать нашу історію. Серед моїх учнів є переможці всеукраїнських і обласних олімпіад, конкурсів, студенти престижних вузів України. Цьогоріч дев’ять моїх вихованців здобули призові місця у міському етапі олімпіади. Я живу роботою. Мені вона подобається, і діти це відчувають.
– Ви – одна з небагатьох педагогів громади і області, які сертифіковані зі своїх предметів. Цю відзнаку ще має ваша колега з ліцею №2, вчитель української мови та літератури Оксана Мурзак. Це – вищий пілотаж у педагогіці.
– Ризикнула, і вийшло. Під час підготовки мала підтримку колег і особливо тоді ще директора ліцею Олега Янюка, який сьогодні очолює управління освіти. Він говорив: «Спробуй, і все вийде».
Здобути це визнання непросто, треба пройти кілька етапів незалежного оцінювання виконаних завдань, але ти перевіряєш свої напрацювання, свою волю і силу.
– Коли ви готуєтеся до уроків із сучасної історії, то чи використовуєте, окрім публічної інформації, і розповіді свого чоловіка-воїна ЗСУ?
– Мій чоловік Антон із початку війни серед перших вже був у військкоматі. З березня 2022 року перебуває на фронті, був під Бахмутом. Я їздила на зустріч із ним майже на передову. Так склалося, що він захищає Україну, а я намагаюся сіяти в розумах та серцях своїх учнів любов до її історії.
Читайте також: У Гірківській церкві на волинській Любешівщині іконостас і царські врата були зроблені з соломки.
