Україна видихне лише тоді, коли буряти розвернуть танки на москву

Це – стандартна геноцидна практика, яка тягнеться ще з 15-го століття, коли москва використала її для підкорення Новгородської держави. Перемігши у битві, Іван ІІІ (дід Івана Грозного), вирізав частину населення Новгорода, вбив частину бояр, половину купецьких сімей змусив переселитися в московські володіння, а на їхнє місце завіз своїх підданих.

Вбити, виселити, залякати, асимілювати. Розвиток цивілізації ніяк не зачепив московитів, вони і далі продовжують застосовувати такі практики, тільки тепер – у 21-му столітті, в Україні.

Імперія зла пожирає народи і живиться ними. 

І зараз русифікація народів рф набула небаченого масштабу, ще більшого, ніж у часи СРСР. Згідно із російським законом про освіту, мова корінних етносів є необов’язковою для вивчення у школах у національних республіках (навіть після трьох років війни путін вимагає зробити російську мову другою офіційною мовою і в Україні! – Ред.). Лише окремі невеликі народи сучасної росії, такі як Чечня, ще зберегли мову та ідентичність і є домінуючим етносом у своїх республіках. У багатьох інших суб’єктах «федерації» – ситуація протилежна. Наприклад, у Бурятії буряти становлять 30% населення і продовжують гинути в Україні.

От нещодавно в загарбницькій війні загинув Іван Таймагар, один із останніх, а можливо і останній представник малочисельного корінного народу росії – кереків. Збереження самобутності своїх народів стало справою відчайдушних одинаків, на зразок ученого з Удмуртії Альберта Разіна, який кілька років тому покінчив із життям на міській площі Іжевська на знак протесту проти русифікації. «І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти», – залишив він такий напис із патріотичного вірша про рідну, аварську, мову знаменитого поета Расула Гамзатова.

Тож чому дивуватися, що татари, дагестанці, якути тощо завзято співають «Я русскій!» – слідом за артистом Шаманом. Остаточне зникнення мов більшості народів росії здається лише справою часу.

Щоб російської імперії не стало і Україна змогла нарешті видихнути, обов’язковою умовою є сильні національні рухи в республіках і їхня подальша незалежність. На жаль, навіть загарбницька війна в Україні не стала приводом для цього. «На всіх язиках все мовчить», як писав Шевченко.

Чи прокинуться народи росії та їхні еліти? Зараз нема однозначної відповіді на це питання. Але Україні точно треба робити все, щоб це сталося, для нас це – життєво важливо. Й визнання геноциду черкеського народу – крок до цього.
Як життєво важливо – закінчити українізацію, яка має бути тотальною, безкомпромісною і невідворотною. Щоб в цьому не сумнівався жоден прихильник «русского міра» – ні в Луцьку, ні в Одесі.