Уродженець білорусі на Волині воює за Україну олівцем, пензлем і фарбами

Для відвідувачів культурно-мистецького центру «Красне» вже стали звичними виставки полотен місцевих художників, які проводяться тут. 

– Їх ініціатор і натхненник – Степан Цика, – розповідала директорка закладу, заслужена артистка України Алла Опейда. – Він зібрав більш як 100 полотен художників Луцька і району, які маємо в центрі. Усі вони експонувалися у цій залі.

У 2019 році ми змінили статус закладу. Стали культурно-мистецьким центром «Красне». Водночас вирішили, що будемо пропагувати творчість не лише професійних художників, а й маловідомих аматорів. І ось в 2025 році нашу артгалерею відкриває Володимир Макурін. Він сам знайшов нас. Попросився у фейсбуці до мене в друзі. Вирішила поцікавитися хто він такий. Зайшла на його сторінку, познайомилася з роботами. Усі вони – глибокі, пов’язані з різними порами року. Захотілося познайомитися з автором особисто. Зателефонувала йому. Сказав: «Охоче прийду». І приніс свої картини.

 На виставці «В моїй душі й на полотні – Волинь», яка відкрилась у КМЦ «Красне», представлені 29 робіт Володимира Макуріна, виконаних в техніці олійного живопису. Його улюблений жанр – переважно міські пейзажі, натюрморти. В експозиції полотна, які відображають красу природи: краєвиди Луцька та його околиць, чарівні куточки поблизу Стиру, а також малої батьківщини автора – білорусі. Адже народився пан Володимир у Барановичах, у сім’ї військового, і сам обрав цей фах.

Закінчив військовий виш, інженерно-будівельний факультет. Служив у різних куточках колишнього Союзу, в Луцьку, з яким й пов’язав своє життя. З 1981 року живе тут.

За його словами, живописом захопився у 36 років. Писав для себе, друзів. Роздаровував роботи, продавав. З часом рука ставала впевненішою, вдосконалювалася майстерність. Великий вплив на формування Володимира Макуріна як митця мало спілкування з народним художником України Олександром Байдуковим.

Нині творчий доробок пана Володимира нараховує більш як 300 робіт. Любителі мистецтва мали змогу ознайомитися з частиною із них під час виставок, які проводилися в Луцьку, Ковелі, Костополі. Його роботи експонувалися й на колективній виставці митців Волині у Києві. Найбільше картин Володимир Олександрович написав до 2000 року. Після цього була пауза. Їздив на заробітки у сусідню державу. А вже з 2022 року, після повернення додому, розпочався активний період творчості.
Зазначу, що полотна автора стали відкриттям не лише для пересічних поціновувачів мистецтва, а й для професійних митців.

– У нас з Володимиром є багато спільного, але жодного разу з ним не бачилися, бо він, на жаль, мало виставлявся. Працював для себе, для душі. Та хоч й пізно почав, досягнув багато. Його картини задушевні, дихають свіжістю, настроєм. Глядач мимо не пройде, – сказав у розмові відомий волинський художник Олександр Кузнєцов.

 – Для мене Володимир – відкриття. Класичний пейзаж нині рідко зустрічається. Усі пішли в сучасне мистецтво, – наголосила голова циклової комісії образотворчого мистецтва Волинського фахового коледжу культури і мистецтва імені І. Стравінського Софія Пасюк. – А в нього він добре відпрацьований, продуманий.

Пані Софія відзначила стриману манеру живопису художника, вміння йти за відчуттями, передавати глибину твору, змушувати глядача задуматися над тим, що хотів сказати митець.

На відкриття виставки прийшли колеги, поціновувачі прекрасного, рідні та знайомі Володимира Макуріна. Серед них – заслужена артистка України, режисерка і акторка обласного музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка Світлана Органіста, з якою його єднає 25-літня дружба.

Його картини, наче театральний світ. Тільки в театрі грають актори, а на полотні ними є фарби.     

– У мене є три роботи Володимира, – розповідала. – Я дуже ціную їх, бо написані якісно. Його картини, наче театральний світ. Тільки в театрі грають актори, а на полотні ними є фарби. Світ його полотен – теплий, мудрий і глибокий, як і він.
Дякуючи організаторам виставки за те, що звернули увагу на митця-аматора, вона висловила впевненість, що найкращі його роботи ще попереду. До речі, одну з них він передав як донат для ЗСУ.

 – Хочу подякувати пану Володимирові, – сказала донька Світлани Органістої – Дарина Гребенко. – Мій тато – на фронті. Його підрозділу був потрібний дрон. І пан Володимир запропонував одну з своїх картин для розіграшу. Вирученими коштами ми закрили збір на дрон. Полотно стало частинкою його. Тож мистецтво може воювати, захищати Україну.

Про те, як народжуються картини, розповідали донька митця і дружина. До речі, «половинка» художника – пані Леся, його муза і натхненниця, – дала назву й нинішній виставці.

Відео з події – https://www.facebook.com/reel/966102285531647?locale=uk_UA .

Попри гарні відгуки про його творчість, Володимир Олександрович оцінює її скромно. Мовляв, я ж самоук, ще треба вчитися, вдосконалюватися.

– З усіх моїх робіт є лише кілька, які подобаються, – зізнався. – Чуття, що можна зробити краще не покидає.

Але про митця говорять роботи. Дивуєшся як зміг художник-самоук передати на полотні світ, у якому все дихає гармонією. Його картини зачаровують відтінками зеленого кольору, якимось романтизмом, заспокоюють душу. Дивишся – і відчуваєш радість. Як вдається досягати цього? Каже, що передає свій настрій, бо «картини – це не пляма в інтер’єрі, а – настрій, емоції». Коли він гарний, то роботи вбирають його, і віддають тим, хто дивиться на них.

Євгенія СОМОВА.

Читайте також: Журналістка з Волині: Отримають тисячу, а втратять – більше.