«Марія, здається, повірила в себе, повірила в те, що може змінитися. Її очі засяяли величним сяйвом любові».
«Подарую тобі любов…». Історія на вечір
Зима була на себе не схожа. Особливо в селах. Сніг то вистилав тоненьку ковдру на землі, то знову розтавав, оголюючи землю. Не втримався чоловік зимової сльоти. Необережний крок – і впав до глибокої ями. Так і залишився там, поки його не знайшли. Точніше, його шукали. Та ніхто не міг припустити, що там він знайде останній спочинок
Марія невиразно розуміла, що їй говорять про її чоловіка.
– Як немає? Чому він опинився саме там? Як це в одну мить залишилася без чоловіка, а двоє дівчаток-підлітків… – тільки й змогла вимовити.
Через декілька днів жінка інакше почала дивитися на життя. Переосмислила:
– Я потрібна дітям, як ніколи раніше.
Тож жила ними: допомагала вступити на навчання старшій, ростила молодшу. Так минув не один рік…
Михайло несподівано з’явився в житті Марії. Весна посилала перше тепло в людські серця. Завдяки щирим почуттям чоловіка, серце Марії почало повільно відтавати від багаторічної зимової криги.
– Подарую тобі любов, – щиро говорив чоловік.
І Марія повірила його словам. Переїхала жити до його оселі в сусіднє село, що вабило лісовою насолодою: навесні – запашними конваліями, влітку – достиглими ягодами, восени – щедрістю грибів. І своєю незбагненною красою. Такою незбагненною була і краса їхніх почуттів.
Чисте, благородне почуття Михайла освітлює кожен день Марії, кожну її стежину, якою б вона не йшла. Кохання кличе її додому. Жінка поспішає, адже там її чекають.
То тільки на перший погляд – незбагненна, а насправді – чиста й світла, прозора й стрімка, немов джерельна вода. Марія, здається, повірила в себе, в те, що може змінитися. Її очі засяяли величним сяйвом любові. Навіть біля люстерка почала більше затримуватися, стежила за зачіскою і макіяжем. Стильно вдягалася… Повірила у себе, а це – так важливо для жінки.
Люблячий Михайло скрізь супроводжував дорогу його серцю дружину. У вихідні – всюди разом, у будні і на роботу підвозив, і з роботи чекав, щодня клопіткі домашні справи розділяв. Допомагав, підтримував і словом, і ділом…
Минув не один рік від їхнього знайомства. Подружжя, здається, створене одне для одного. Обоє віддзеркалюють і доповнюють свою половинку. Жаль лише, що не зустрілися в юності, що пов’язали свої непрості долі з іншими. Та їх застала зненацька разом обох молодість, але все ж таки – більш зріла. Чисте, благородне почуття Михайла освітлює кожен день Марії, кожну її стежину, якою б вона не йшла. Кохання кличе її додому. Жінка поспішає, адже там її чекають.
Не було б й дня, щоб Марія не згадала сказані на першій зустрічі такі вагомі слова: «Повір мені. Я подарую тобі любов». Правдиві слова справжнього чоловіка, який дарує щире, ніжне почуття в кожному слові, в кожному поруху, щодня, красою духмяних конвалій, що так полюбляє Марія, складаючи букет всепереможної сили немеркнучих почуттів.
Київська область.
