Роботи поштаркам тільки додалося. Чого вартує саме лише адресне рознесення… повісток.
На Волині для листоноші – «чайові» чи… матюки?
Поки доля не «закинула» мене на пошту, чула про таке поняття, як чайові, тільки у сфері громадського харчування – у кафе та ресторанах. Але, як виявилося, їх можуть отримувати не лише бармени та офіціанти, а часом і поштові працівники – листоноші – у гарячу, без перебільшення, пору виплати пенсій клієнтам
Спершу мені було незручно брати в людей будь-яку винагороду, бо я таки виконувала свою роботу. Але згодом мої пенсіонери переконали мене, що ці кошти я зможу використати, принаймні, на проїзд…
А бувало й знехтуєш винагородою для себе, аби клієнт передплатив, щонайменше, на місяць найдешевшу газету. Щоб потім менше слухати від начальника «політінформацію» про те, що передплата «падає»…
Плинність кадрів в «Укрпошті», зокрема, серед листонош, викликана мінімальним (у кращому випадку) рівнем заробітної плати на місцях. На відміну від космічних за сумою окладів керівництва цієї структури в Києві…
Як не парадоксально, але ця професія у нашій державі – таки потрібна простим людям, особливо – поважного віку. Бо не кожен із них довіряє банківській системі в отриманні пенсій. Та й стаціонарних відділень «Укрпошти» з кожним роком залишається все менше.
А наші люди хочуть зайвий раз із кимось поспілкуватися, особливо – одинокі, отримуючи соціальні виплати вдома. Серед них є і багаторічні віддані передплатники всеукраїнських і обласних видань.
Зокрема, нашої «Волині»…
Тому й поспішають вони до дверей своїх осель, коли за ними лунає вже звичне: «Відкрийте, це – «пошта»!».
Моя знайома, яка нині працює листоношею, не приховала, що в часи повномасштабного вторгнення так званих «чайових» клієнти їй уже не пропонували. Адже нині кожен свою копійку береже.
Буває, що люди купують іноді для підтримки товар, який доводиться носити разом із періодикою, листами та грішми.
А роботи поштаркам тільки додалося. Чого вартує саме лише адресне рознесення… повісток. У цьому сенсі ще троє листонош у Луцьку (двоє жінок і чоловік) зауважили, що нині можна почути від клієнтів і… матюка.
Тільки поодинокі листи з повістками їм вдається доставити одразу. Більшість адресатів або просто не відчиняють дверей, або ж взагалі відсутні за місцем прописки вже декілька років, а їхні родичі можуть і гостре слівце сказати на адресу поштовиків. А в приватному секторі – і собаку нацькувати…
Єдиний вихід – залишати клієнтові повідомлення про те, що лист тепер – у відділенні зв’язку. Зі слів листонош, у багатоквартирних будинках це легше зробити, ніж у приватних, де поштові скриньки – неабияка рідкість.
Мої співрозмовники не приховали, що про невеличкі бонуси від клієнтів нині взагалі не йдеться. Тут швидше отримаєш лихе слово, а не «чайові». Хоч виконують вони всього-на всього свою роботу. А здоров’я після таких недобрих слів їм точно не додасться.
Тому в цьому сенсі держава мала б звернути увагу на так звану «шкідливість» цієї професії і здійснювати листоношам доплати до «мінімалок». Якщо не на молоко, то хоча б… на чай за почуті матюки.
Світлана ЗОЗУЛЯ, літературний редактор газети «Волинь».
Читайте також: Щоб захистити небо над Луцьком, козак загнуздав... дракона.
