Волинянин Іван Грушецький вижив у бою під Крутами, але потім помер у сталінському концтаборі

Містечко Дружкопіль (нині – Журавники Луцького району) наприкінці ХYІІІ століття стало прикордонним. Тут працював митний пост, який згодом реорганізували у митницю (її споруда збереглася і донинІ, але перебуває у вкрай занедбаному стані). Щоб забезпечити її роботу, до Дружкополя направили службовців. Так тут з‘явилися родини Шевченків-Іщуків, Грушецьких.

2 вересня 1895 року у родині службовця митниці Павла Грушецького народився син Іван. Сім’я була релігійною і освіченою. Хлопчика виховувала у любові до Бога, рідної землі та мови. Іван закінчив місцеву церковно-приходську школу, так звану «червону» (була побудована у 1905 році за кошти громади і графа Роберто де Бассаліні, власника навколишніх земель і фундатора церкви святого Дмитрія Солунського). Згодом продовжив навчання у церковно-вчительській семінарії села Охлопів, яку закінчив у 1912 році. Після цього впродовж року навчався на педагогічних курсах і витримав іспити на звання вчителя церковно-приходської школи при Милецькому духовному училищі Волинської семінарії. У 1913 – 1914 роках Іван Грушецький вчителював у селі Брани Володимир-Волинського повіту, а опісля – у церковно-приходській школі села Підбереззя того ж повіту.

Та розпочалася Перша світова війна. Молодого вчителя призивають на військову службу до царської армії. З0 липня 1915 року його зараховують рядовим 65-го запасного полку, у якому й проходив службу до 1 жовтня 1916 року. Як грамотного та дисциплінованого солдата, Грушецького направили в Чугуївське військове училище. Після проходження курсу навчання зарахували без екзаменів на чотиримісячні прискорені курси, які він закінчив 1 лютого 1917 року. Йому присвоїли звання прапорщика армійської піхоти, а вже 10 лютого він прибув у свій полк, який був розквартирований у місті Моршанськ Московської області. Там волинянин служив до червня. У липні 1917 року його відправили у 264-ий піхотний запасний полк, де проходив службу вже у званні підпоручника. З серпня 1917 року він – у розпорядженні командира 124 піхотної дивізії, штаб якої знаходився у Києві.

Під час революційних подій Іван Грушецький переходить на сторону Української Народної Республіки. Його зараховують до складу 1-ї Української військової школи імені Б. Хмельницького, де навчалися офіцери молодої держави. 29 січня 1918 року, разом із курсантами, він брав участь у бою під Крутами, боронив свою землю від московського агресора. Івану Грушецькому вдалося вийти живим із бою з переважаючими силами росіян. Після повернення до Києва, старшому курсу 1-ї Української військової школи, і в тому числі Івану Грушецькому, дозволили навчатися в Інструкторській школі старшин. Після її закінчення випускники отримали звання хорунжого. Значна частина їх була направлена у різні полки Окремої Запорізької дивізії.

29 січня 1918 року, разом із курсантами, він брав участь у бою під Крутами, боронив свою землю від московського агресора.  

У березні 1918 року, у зв’язку із зміною військово-політичної ситуації, Грушецький був демобілізований із армії і повернувся на Волинь. Працював учителем церковнопарафіяльної школи школи в селі Гнідава Луцького повіту. У лютому 1919 року знову повернувся до військової служби – на посаду курсового старшини Житомирської військової юнацької школи армії УНР. А вже у 1920 році хорунжого Грушецького переводять старшиною Спільної юнацької школи, яка діяла у містечку Ясло. Згодом вона перебазовується до Кам’янця-Подільського. Та у 1921 році він звільняється з військової служби і повертається на батьківщину, до Дружкополя. За участь у боротьбі за державність України під проводом головного отамана Симона Петлюри у 1917 – 1921 роках хорунжий Іван Грушецький був нагороджений хрестом Симона Петлюри.

Після звільнення із військової служби він повертається до педагогічної роботи. Працює вчителем у селі Литва Луцького повіту, а у червні 1922 року складає іспит на священника при Церковній раді УНР і приймає посвяту в диякони. Згодом, 2 липня, його висвячують на священника. Невдовзі, як отець Йосип, він очолює парафію у селі Сирники Луцького повіту. Його відданість Україні, підтримка українізації Православної церкви, критика колоніальної політики не сподобалася владі. Тож Грушецького позбавляють парафії. І з 1935-го отець Йосип не мав приходу і допомагав батькам вести господарство. Та в 1936 році йому пощастило влаштуватися вчителем у школі села Даничів Рівненського повіту. А вже в грудні 1936 року його призначили настоятелем тамтешнього Свято-Параскевського храму. Місцеве населення з великим пошануванням прийняло священника. Як згадувала жителька цього села Ганна Шевчук (1930 р. н.), панотець був середнього зросту і статури, мав середній зріст і військову виправку, а ще – гарний голос, яким заслуховувалися селяни. Священник пропагував рідне слово. Службу Божу проводив українською мовою. Брав активну участь у роботі сільського осередку товариства «Просвіта». У холодну пору завжди носив військову шинель. Для юнаків сіл Залізниця і Даничів в урочищі Круглик таємно проводив вишкіл із військової підготовки.

Із приходом на Волинь більшовиків, 21 жовтня 1939 року, Івана Грушецького заарештували. У жовтні 1940 року його переводять у харківську в’язницю НУВС. У матеріалах судової справи зазначається, що «Грушецького Йосипа (Івана) за антирадянську агітацію ув’язнено у виправно-трудовий табір на 8 років». У 1941 році його направили відбувати покарання у Норильськ, де він, згідно із записом у протоколі Особливої Наради при НКВС СРСР, помер 27 січня 1943 року. Реабілітований наш земляк був 21 червня 1989 року. Вдячні жителі села Даничів, де він викладав Закон Божий і був настоятелем храму, на приміщенні школи відкрили йому меморіальну дошку. 

Іван ЦИМБАЛЮК, Історик, член Національної спілки краєзнавців України

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Підземелля Володимирських храмів досліджуватимуть львівські історики (Фото).