Поблизу Луцька знайшли тисячолітню печатку князя Олега?

Тому знайдена поблизу села Шепель Луцького району печатка ХІ століття, якою запечатували пергаментний сувій грамоти, для нас, волинян, викликає особливу зацікавленість. Адже, як предмети особистої князівської та єпископської прерогативи, вони слугують доказом активності владної еліти у державотворчих процесах Х–ХIV століть. І лише на теренах Західної Волині за останні роки було виявлено більше 40 печаток тієї пори, які стверджують, що в добу української державності часів Київської Русі наш край був важливою складовою політичного та економічного життя цієї держави. 

Ми ж сьогодні розкажемо про цінність знайденої на початку 2024 року поблизу села Шепель актової вислої печатки, тобто булли, зі свинцю. На вигляд вона округлої форми 25 на 24 мм, на обох протилежних краях, де були отвори для шнура, надламана, а у верхній частині в центрі булла частково прогнута. Разом із тим, основні відбитки на печатці збереглися відносно добре. Зокрема, на умовно визначеному аверсі печатки зображена на весь зріст постать у довгій одежі, зі стилізованим обличчям, оскільки на печатці відбиті лише ніс та очі. На верхній частині голови – головний убір, схожий на корону. Правою рукою постать тримає посох із навершям, а ліва рука піднята на рівень плечей із затиснутим у долоні предметом, схожим на півмісяць, або ж, можливо, – на тризуб із зменшеним середнім зубцем. Обрисів літер на цьому відбитку ідентифікувати не вдалося. Разом із тим, згідно відомих науковцям відбитків на вислих печатках доби Київської Русі, можна висловити думку, що тут зображена постать одного з її великих князів – Святослава Ярославовича (1027 – 1076).

Водночас на умовній стороні реверсу вислої печатки добре проглядається в пів зросту постать у багатій одежі, від плечей до поясу на ній зображені квадратні пластини, схожі на лати. Повновиде, з чіткими рисами округле, з прикрасами вище лоба безбороде молоде обличчя, обрамляє довге волосся. Зліва голови частково проглядається зображення німбу, як ознака вищої святості. Права рука затискує на рівні поясу високий жезл із навершям, а зліва від постаті – одиночний знак, схожий на літеру. Згідно відомих аналогів із наукових публікацій, так зображали одного з найбільше шанованих у середньовіччі у Візантії та Київській Русі християнських святих – Архангела Михаїла. Якщо взяти до уваги відомі дослідження аналогів вислих печаток доби Київської Русі, то певний час на одній стороні зображали святих, назва якого відповідала християнському імені батька власника булли, або ж пізніше – й духовного покровителя князя, автора булли. Водночас і на іншій стороні – вже постать батька власника булли, великого князя, якщо його син ще не мав одноосібного княжіння. Завдяки висловленому вище, можна стверджувати про цікаву версію щодо приналежності цієї актової вислої печатки. Адже вона, згідно видимих на ній зображень, могла належати внуку князя Ярослава Мудрого та сину великого князя доби Київської Русі Святослава ІІІ Ярославовича – князю Олегу (1053(?) – 1115). Адже його хрестильне ім’я було Михаїл. Пізніше князь Олег отримав прізвисько «Гориславович» – за прикликання в поміч у боротьбі за свої владні амбіції лютих ворогів Русі – половців. За 62 роки свого життя він був, згідно літописів, князем ростовським, володимир-волинським, муромським і рязанським, князем в’ятичів та аж чотири рази(!) – тмутороканським.

Його хрестильне ім’я було Михаїл. Пізніше князь Олег отримав прізвисько «Гориславович» – за прикликання в поміч у боротьбі за свої владні амбіції лютих ворогів Русі – половців.  

Можна висловити версію, що цю буллу слід датувати як мінімум 70-ми роками ХІІ століття. Відомо, що історична Волинь, як один із найбільш заможних та родючих регіонів Київської Русі, в той період ще 20 років не мала окремого удільного князя та залишалася під безпосереднім управлінням великого князя. Тому Олег Святославович протягом 1073–1078 років був лише намісником великого князя Святослава в нашому краї з основним місцем осідку в місті Володимирі на річці Луга. Літописні джерела досить скупо описують п’ятирічне, або ж, точніше, чотирьохрічне перебування княжича Олега в якості намісника нашого краю, згадавши лише, що в 1076 році він, разом із князем Володимиром Всеволодовичем, «ходив ляхам у поміч на чехів». Про цей, у цілому вдалий похід, варто лише зазначити, що ця військова операція, за умов вже триваючих на Русі та центральній Європі міжкнязівських уособиць, була здійснена волинськими полками спільно з військом володаря тодішньої Польщі – Болеславом Сміливим супроти чеського князя Вратислава ІІ. 
Звичайно, князь Олег, перебуваючи в середині 1070-х років на володимир-волинському намісництві, неодноразово міг бувати у згадуваних трохи пізніше в літописах населених пунктах Волині – Лучеську (1085) та Шеполі (1097). Як свідчать дослідження істориків, на ті часи вказані міста цього регіону Волині були вже досить значними військовими та економічними осередками. Тому, для їх укріплення, як північно-східного прикордоння, князь мав докласти немало зусиль. Адже ще перед самим початком княжіння Олега, в 1073 році згадані міста цілком могли бути захоплені польським королем Болеславом та зазнати руйнувань під час походу його війська на Київ. Але, в будь-якому варіанті, знахідка булли засвідчує, що Шепель щонайменше на чверть століття старіший, ніж відома згадка в літописі. 

Цілком вірогідно, що під час однієї зі складних обставин, які часто могли мати місце в ту трагічну добу Київської Русі, великокнязівський намісник князь Олег направив своєму керівнику гарнізону пергаментну грамоту, запечатану свинцевою печаткою з особистим клеймом. Якісно затиснута буллатірієм печатка, досить чітко відобразила тогочасну геральдичну символіку, якою користувався цей непересічний князь. Чи врятувало послання великокнязівське місто Шеполь – залишається невідомим, адже в давньоруських літописах воно більше не згадується, хоча місцеві краєзнавці вважають, що до остаточного занепаду міста призвела лише через півтора століття монголо-татарська навала. Разом із тим, про колишню значимість міста свідчать випадкові знахідки за останні роки: гривня київського типу, наконечники стріл, персні-печатки тощо. 

У нинішньому вигляді, за свідченнями фахівців, літописний Шеполь – це залишок городища округлої форми на мисі над заболоченою рівниною. Розміри городища приблизно – 150 на 175 метрів, висота валів становить 8–9 метрів. Зі східної сторони перед валом знаходиться рів шириною 22 метри, глибиною – 6 метрів, із заїздом із північного сходу. Укріплена площа сягає 2,2 гектара…

На жаль, у новітні часи повноцінних археологічних досліджень тут так і не проводили. Відомо лише, що розвідки тут здійснювали Володимир Антонович (1834–1908) наприкінці ХІХ століття, в 1930-ті роки – Олександр Цинкаловський (1898–1983), у 1960 році – Павло Раппопорт (1913–1988) та в 1975 році – волинський археолог Михайло Кучинко. Водночас, як розповідають очевидці, тут неодноразово за радянських часів мали місце й факти вандалізму щодо цього унікального місця. Зокрема, на початку 1960-их років на території городища розмістили тракторний стан місцевого колгоспу з будівлями, а у 1980-их роках у південно-західній частині прорізали вал для додаткового заїзду сільськогосподарської техніки. Після 2001 року, з часу вивільнення від колгоспної техніки, територія взагалі залишена напризволяще, вали заросли деревами та кущами, а майданчик між валами поступово перетворювався на смітник. І донедавна тут навіть був відсутній відповідний охоронний знак про те, що це – колишнє давньоруське городище є пам’яткою архітектури національного значення…

Щоправда, у минулому році, за сприяння краєзнавців, освітян та зацікавлених мешканців села, було здійснено ряд заходів щодо порятунку від руйнування цієї унікальної пам’ятки. Зокрема, частково було вивезено багатолітнє нагромадження сміття, встановлений шлагбаум на в’їзді в городище, відновлений охоронний знак – як свідчення, що цей об’єкт є пам’яткою археології національного значення. Тут варто висловити особливу подяку уродженцю села Шепель, ветерану праці Долінському Леоніду Євсевійовичу, членам Всеукраїнської громадської організації «Центурія» та ряду інших любителів історії нашого краю, які долучилися до цієї благородної акції.

Геннадій ГУЛЬКО, Почесний краєзнавець України, релігієзнавець, заслужений працівник культури України.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У музеї на Волині зберігається цінне старовинне фортепіано родини Косачів.