Історія прикордонника Тараса Тарасова: важкі бої, поранення та боротьба за Україну
Прикордонник Волинського загону Тарас Тарасов – один із тих, хто з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України
Він брав участь у боях на Покровському напрямку, героїчно захищав Авдіївку, двічі отримав поранення, але після лікування повернувся на службу.
Від мирного життя до війни
До 24 лютого 2022 року Тарас працював водієм і мав звичайне життя. Проте з початком вторгнення він одразу вирішив стати до лав захисників.
«Нас зібрали серед перших добровольців, було близько 50 осіб. Нас відправили на білоруський напрямок, де ми облаштовували позиції, копали окопи та кожну ніч чули, як ворожа техніка гуде поруч», – згадує він.
Згодом його підрозділ приєднався до командатури швидкого реагування і розпочав виконання бойових завдань у зоні активних боїв.
У 2023 році Тарас із побратимами опинився на Донеччині – Красногорівка та Мар’їнка стали його першими бойовими випробуваннями.
«Перший вихід на позиції був у повній темряві. До місця призначення треба було пройти кілька кілометрів, навколо рвалися снаряди, але ми знали, що маємо виконати завдання».
Основне завдання бійців – тримати штурмовий напрямок. Ворог атакував безперервно, використовуючи артилерію, міномети та дрони.
«Було чим давати відсіч, працювали міномети, артилерія, протитанкові засоби. Але найбільше допомагала злагодженість команди».
Авдіївка: 21 день у пеклі
У січні 2024 року Тарас разом із підрозділом був перекинутий у Авдіївку, яка на той момент уже перебувала в напівоточенні.
«Ми заїжджали, коли місто майже затиснули в кліщах. 21 день безперервного бою, постійні штурми… Вижили не всі».
Військові воювали в надзвичайно важких умовах – зруйновані будівлі, безперервні артилерійські обстріли, виснаження.
«Бували дні, коли доводилося воювати прямо з підвалів – іншого варіанту не було».
Часто доводилося міняти позиції, воювати трофейною зброєю, адже власна вже була непридатною.
«Часом ми навіть перехоплювали радіоперемовини ворога. Вони буквально кожні 5 хвилин відправляли нові групи на штурм».
Відступ з Авдіївки та поранення
17 лютого 2024 року сили оборони України були змушені відступити на вигідніші позиції.
«Ми відходили під постійними обстрілами. Наших вів дрон, підказував, куди рухатися. Коли ми нарешті дісталися транспорту, то зрозуміли, що це один із крайніх виходів з міста».
Уже в квітні, під час боїв за Новомихайлівку, Тарас зазнав другого поранення.
«Міна 82 мм. Нас було четверо, хлопці продовжили оборону, а я намагався самостійно перев’язати ногу, залишаючись у підвалі. Побратими допомогли мені евакуюватися».
Після поранення Тараса прооперували у Кураховому, потім відправили до Дніпра, а згодом – у Луцький військовий шпиталь.
«Фізичні рани загоюються швидше, ніж ті, що залишаються в душі. Але я роблю все, щоб не зациклюватися на пережитому».
Нині Тарас продовжує службу на українсько-польському кордоні та планує повернутися до навчання, щоб стати офіцером.
Батько – теж на фронті
Тарас – не єдиний у сім’ї, хто воює.
«Мій батько пішов воювати у березні 2022 року, коли йому було 59 років. Він не зміг залишитися вдома, знаючи, що я на фронті».
Разом із 14-ю бригадою він пройшов бої на Запорізькому та Миколаївському напрямках.
«Я більше хвилювався за нього, ніж за себе», – зізнається Тарас.
Чому варто йти до прикордонників?
«Є міф, що прикордонники лише стоять на кордоні. Але насправді наші бойові підрозділи виконують завдання на найгарячіших напрямках».
Тарас закликає чоловіків, які вагаються, зробити свій вибір на користь оборони країни.
«Це не просто служба – це велика родина, яка підтримує один одного».
Після війни Тарас мріє зайнятися ремісництвом – виготовленням виробів зі шкіри.
«Це моя маленька пристрасть. До війни робив картхолдери, ремені. Хотілося б повернутися до цієї справи».
Що мотивує боротися далі?
«Воюю за свій дім, за родину, за вільну Україну».
Після війни багато українських військових стануть інструкторами, адже здобули безцінний бойовий досвід.
«Я впевнений, що після нашої перемоги світ буде вчитися у нас, як воювати. Дякую своїм рідним за підтримку, а побратимам – за те, що ми разом вистояли. Ви – найкращі».
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
