У своєму горі матері, дружини, рідні Небесних воїнів прагнуть єдності і підтримки.
Крик мами Героя з Волині: «А де ж світлина мого сина?»
Театральний майдан у Луцьку – найбільш багатолюдне місце, де щодень проходить сотні людей. Тут відбуваються різноманітні обласні заходи, звідси проводжають в останню дорогу наших захисників. Це місце особливе тим, що саме тут, у глибокому мовчанні, зі світлин фотостенда споглядають на перехожих наші воїни, які віддали своє життя за Україну. Фотостенд складається з трьох частин: «Небесна сотня», «Загинули за єдність України» та «Герої нескореної України». Нинішня довжина цієї Алеї слави, на якій розміщено понад 560 світлин загиблих волинських Героїв, становить 22 метри. На жаль, ця цифра насправді – набагато більша…
Сюди, на німу зустріч із найдорожчими, приходять згорьовані матері, дружини, діти, вклоняються нашим захисникам зовсім незнайомі люди, на знак великої вдячності кладуть квіти.
«А де ж світлина мого сина?» – кричить зболене материнське серце Ганни Арсентіївни Стадник із села Світязь, син якої – Андрій Доманський – загинув за Україну 15 березня 2022 року. Саме вона, одна із перших, порушила перед владою питання щодо розширення фотостенда, щоб там розмістити фотографії всіх загиблих волинських захисників.
Адже у своєму горі матері, дружини, рідні Небесних воїнів прагнуть єдності й підтримки. Вони хочуть гідного людського вшанування, щоб, приїхавши з усіх куточків Волині на зустріч, що організовує громадська організація «Об’єднання матерів та дружин Захисників України», могли вклонитися світлині своєї рідної людини і всіх Героїв, які поклали своє життя на вівтар Перемоги.
Від імені всіх членкинь ВГО «Об’єднання матерів та дружин Захисників України» у редакцію газети «Волинь» звернулася мама загиблого захисника – Ігоря Климюка, заступниця голови відокремленого підрозділу громадської організації у Волинській області Алла Климюк. Вона прагне, щоб їх почула влада і ухвалила правильне рішення, бо їхні поодинокі звернення не дають бажаного результату.
«Немає такого дня, щоб матір не згадувала свого сина, дружина – чоловіка, які навіки залишилися Небесними воїнами. Дякуємо, що держава започаткувала у 2019 році 29 серпня як День пам’яті загиблих захисників України. А вони живуть у кожній частинці нашого серця, нашої душі, і вони заслужили на велику шану і повагу. Ми всі повинні докласти максимум зусиль, щоб наші померлі Герої у нашій пам’яті були не абстрактними цифрами. Коли в країні йде кривава війна, посадові особи забувають належним чином вшановувати тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. З невимовним болем у серці живуть РОДИНИ загиблих», – ці слова линуть із глибини душі Алли Юхимівни.
«Велике прохання до посадовців: йдіть нам назустріч, – благає вдова захисника України, мама воїна, який на фронті – з 2020 року, членкиня ВГО «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» у Волинській області Євгенія Харків. – Просимо виділити місце, бажано у багатолюдній частині обласного центру, для належного вшанування усіх загиблих захисників і захисниць. Наші Воїни нас усіх захищали, а лише рідні, як не дивно, мають шукати виходи, як вшанувати їхню пам’ять. Щоб не стояла згорьована мати, тримаючи біля нинішнього фотостенда портрет своєї кровинки, нехай він буде у почесному строю з побратимами.
Покладаємо велику надію на те, що нас почують і створять належне місце для вшанування всіх Героїв, незалежно від того, де вони проживали з родинами до початку війни. Не тривожте наші душі і не змушуйте плакати!
Що зробила особисто я для збереження пам’яті Захисників? 2018 року, за підтримки обласної газети «Волинь», Горохівської РДА, створила документальний фільм «Я вірю, що закінчиться війна». 2024-го, за підтримки однодумців та меценатів, оформила фотоальбом «Пам’ятаємо своїх героїв» (2014–2024 р.р., Небесних воїнів Мар’янівської селищної ради)».
«Ми хочемо, щоб наших рідних пам’ятали, ми маємо створити нову культуру пам’яті в Україні, вшановуючи кожного і кожну. Ми хочемо жити в країні, яка пам’ятає тих, хто віддав за нас усіх, за Україну, свої життя. ВГО «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» щороку проводить акції «Час не лікує». Другий рік поспіль такі акції проводимо і ми біля фотостенда «Герої Небесної Сотні – Загинули за Єдність України», що на Театральному майдані у Луцьку. До повномасштабного вторгнення тут були розміщені портрети всіх загиблих Героїв Волині, а після 24 лютого 2022 року – лише тих, хто проживав у Луцькій громаді. Так, місто Луцьк – центр Луцької громади, але для всіх нас – це обласний центр. І ми не хочемо ділити наших Захисників по районах.
Просимо виділити місце, бажано у багатолюдній частині обласного центру, для належного вшанування усіх загиблих захисників і захисниць.
2024 року ми зверталися з цим питанням до посадовців обласної влади, внесли його на розгляд першого засідання Робочої групи при департаменті соціальної та ветеранської політики Волинської ОДА. На особистій зустрічі в селищі Любешові з цим питанням до голови Волинської ОДА Івана Рудницького зверталася наша лідерка в цій громаді, мама загиблого Захисника – Надія Юхимівна Корець», – далі ділиться наболілим Алла Климюк.
На звернення Надії Корець надійшла така відповідь від заступниці Луцького міського голови Ірини Чебелюк:
«Розглянувши звернення Надії Корець, інформуємо, що, відповідно до рішень виконавчого комітету міської ради від 23. 02. 2023 №106-1 «Про Положення про пам’ятний фотостенд «Герої Небесної Сотні – Загинули за єдність України» та від 19. 11. 2024 №671-1 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 23. 02. 2023 № 106-1 «Про Положення про пам’ятний фотостенд «Герої Небесної Сотні – Загинули за єдність України», від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну на пам’ятному фотостенді розміщуються фотографії загиблих військовослужбовців, які були зареєстровані або постійно проживали (не менше п’яти років) у населених пунктах Луцької міської територіальної громади, а також – фотографії загиблих військовослужбовців, сім’ї яких (батьки, дружини, діти) зареєстровані або не менше п’яти років проживають у населених пунктах Луцької міської територіальної громади.
Місце розташування пам’ятного фотостенда не дає можливості його розширення. Питання розширення, зміни місця та фінансування, пов’язаних з обсягом цих робіт, може бути розглянуто після завершення війни».
Цитуємо лист-відповідь директорки департаменту соціальної та ветеранської політики Волинської ОДА Оксани Гобот:
«Луцька міська рада повідомила про те, що вони готові провести громадські слухання щодо заміни існуючого фотостенда на цифровий пам’ятник, який слугуватиме сучасним способом збереження та вшанування пам’яті наших героїв, що віддали життя за незалежність України. Крім цього, міськрадою повідомлено, що розгляд питання розроблення фотостенда можливий за декількох умов: співфінансування з територіальними громадами, розроблення положення щодо розміщення фотографій та збір інформації про осіб, які загинули (померли), що наразі є неможливим у зв’язку із закритим доступом до них. Водночас, на меморіальному комплексі «Вічна Слава» у Луцьку у 2016 році було освячено камінь на місці, де планується спорудження пам’ятника волинянам, загиблим у зоні АТО. Розглядається можливість встановлення нового фотостенда з цифровим контентом через OR-коди поруч із майбутнім комплексом».
Насамкінець Алла Климюк висловила спільну думку всіх матерів і дружин загиблих захисників Волині у своєму непоправному горі:
«Всі родини розуміють, що це – тільки відписки. Тому ми наполегливо продовжимо свій гіркий шлях. Адже ніхто наразі не може сказати, коли закінчиться ця кривава війна, і коли обіцянки чиновників будуть виконані. Чи ж дочекаються всі матері того хвилюючого моменту, щоб, приїхавши в обласний центр із найвіддаленіших сіл Волині, поглянути на світлину свого найріднішого, який на фотостенді – в одному строю з побратимами, у думках звернутися до нього, покласти квіти?..».
Ніна КОСТРУБА, журналістка.
Читайте також: Шампанське, щоб… налякати захисника: журналістка з Волині про наболіле.
У боях за Україну полягли мужні сини Волині
Дмитро МАТВІЮК – боєць із міста Луцька;
Андрій ПУНДОР – боєць із міста Луцька;
Олександр ПАНЬКО – боєць із селища Торчин Луцького району;
Микола КОНОВ – боєць із села Старосілля, що на Маневиччині;
Павло БУРЕЦЬ – боєць із міста Рожище;
Микола ЧУС – боєць із міста Луцька;
Олександр ОСТАПЧУК – боєць із села Вишнів, що на Ківерцівщині;
Сергій ЧЕЛЯДА – боєць із селища Головне, що на Любомльщині;
Сергій ЗВІНЧКОВСЬКИЙ – боєць родом із села Коритниця Володимирського району (проживав у селі Стенжаричі цього ж району);
Олександр ПАНАСЮК – боєць із міста Ковеля;
Сергій ВОРОБЧУК – боєць із села Заріччя Володимирського району;
Андрій ІШКОВ – боєць родом із селища Цумань, що на Ківерцівщині (проживав із сім’єю у місті Рівне);
Олександр АРИСТОВ – боєць із села Зубильне, що на Локачинщині;
Михайло ЖЕРДЕЦЬКИЙ – боєць із села Костюхнівка, що на Маневиччині;
Сергій КОЗЛОВ – боєць із міста Луцька;
Сергій ЛАЗАРЄВ – боєць із міста Луцька;
Микола ДЕМЕНТЄВ – боєць із села Мельниця Ковельського району;
Олег САХАРЧУК – боєць із міста Ковеля;
Андрій КАРАЦАЙ – боєць із міста Ковеля;
Анатолій КАРПУК – боєць із селища Щацька;
Сергій ЗІРКЕВИЧ – боєць із села Юнівка, що на Локачинщині.
