Війна 08.02.2025, 15:27

Про те, що у подружжя з Волині буде четверта дитина, чоловік дізнався за тиждень до своєї загибелі

Доньку мама назве Маргариткою – так, як хотів тато, Руслан Рябий. Він би на крилах, як мовиться, летів, щоб зустріти свою кохану дружину Наталію з їхнім крихітним ангелочком. На жаль, не судилося. Минулої неділі, у день виписки породіллі, у Волинському обласному перинатальному центрі, де дівчинка з’явилася на світ, була її родина, подруги, колеги, а ще – побратими Героя, персонал медичного закладу

«Вам є заради кого жити»

Мова йде про подружжя Наталії та Руслана Рябих із села Перемиль, що на Горохівщині, про яке торік газета «Волинь» не раз розповідала. Адже це була «Одна на мільйон пара, де чоловік та дружина так одне одного любили», як говорили люди в їхньому селі. Ці слова – із заголовка однієї з публікацій. Йшлося у ній і про те, що вдова очікує дитину.

І ось минулого четверга вранці автору цих рядків на вайбер прийшло фотоповідомлення у вигляді сердечка. Відкривши його, дізналася, що 30 січня в 01:48 в Наталії Рябої народилася дівчинка вагою 2900 грамів, зростом – 52 сантиметри. Це, по суті, й було запрошення на урочистість, яка відбулася минулої неділі, яким не можна було не скористатися.

Читайте також: Дружина Героя з Волині: «На похоронах чоловіка говорили, що ми – одна на мільйон пара, в якій один одного так любив…».

Про цю подію так і хочеться сказати, що це свято – зі сльозами на очах. Плакала в очікуванні невістки й найменшенької онуки мама Руслана, якій свого часу, рано залишившись вдовою, важко було піднімати на ноги маленького Руслана і його двох братиків, а ще тяжче – хоронити такого молодого сина. Так само – мама Наталії, яка так тішилася, що дочка зустріла хорошого чоловіка, але, на жаль, війна забрала його життя, – тепер залишилася з чотирма дітьми на руках. Та й сама Наталія, вийшовши до людей, які прийшли розділити її радість, приймала їхні вітання, квіти і втирала сльози. Мабуть, думка була, який то букет троянд подарував би їй в цей день коханий чоловік.

Обстановку, як мовиться, розрядила генеральний директор КП «Волинське обласне територіальне медичне об’єднання захисту материнства і дитинства» Ірина Горавська, яка, звертаючись до Наталії, сказала:

– Не плачемо… Вам є заради кого жити. Дивіться, які у вас чудові діти, а це ж є продовженням роду. Радійте цьому! Думаю, чоловік хотів би бачити в цей день вашу посмішку.

Ірина Іванівна передала новонароджену дівчинку її найстаршому братові Юрію зі словами:

– Ми переконані, що діти Героя виростуть такими ж достойними громадянами України, яким був їхній батько.

Але я жодного разу навіть не подумала про аборт. Ця дитинка для мене дуже багато значить.

Від імені побратимів слово взяв майор Збройних Сил України Іван Татауров:

– За дорученням командира окремої Президентської бригади імені Богдана Хмельницького, в якій служив Руслан Рябий, хочу привітати дружину Героя, подякувати за чотирьох дітей. І дякую за козака, яким був Руслан, котрий нам показував, як треба любити Україну. А ще сьогодні маю честь вручити посмертну нагороду мужнього солдата – орден «Хрест Героя».

Цю відзнаку з його рук одержав теж старший син Руслана Рябого Юрій, якому на все життя запам’ятаються слова майора: «Дякую за батька!»

Ось такі розкішні троянди дарував Наталії її коханий чоловік під час останніх зустрічей, вирвавшись хоч на кілька днів із передової до своєї сім’ї, за якою дуже сумував.

«Мій Ангел, мій коханий був біля мене – я це відчувала»

Знайшовши мить, коли можна було поговорити з Наталією, запитую, з яким враженням вона покидає медичний заклад, де народилася її донька. Жінка каже:

– З найкращими… Я дуже вдячна Тарасу Савці, який приймав у мене пологи. У ту ніч, коли на світ з’явилася моя донечка, працювала чудова команда. Хоч на той час було п’ять породіль, на всіх вистачало їхньої професійної допомоги, підтримки – як бджілки літали то до одної, то до другої. У мене важкі були роди, хоч і четверті. Коли почалися потуги, то трохи злякалася. Але мій Ангел, мій коханий був біля мене – я це відчувала.

До речі, про те, що народиться дівчинка, жінці довго не було відомо, хоч і проходила ультразвукове обстеження.

– А я ж знала, як Руслан хотів донечку – він вже й ім’я вибрав для неї – Маргаритка. Була втішена, коли торік 6-го грудня, якраз на Миколая, УЗД показало, що бажання чоловіка збудеться. Тож того дня ще й такий подаруночок своїм старшим дітям привезла, оскільки й вони (може, вже й із солідарності з татком) чекали сестричку. Дуже зраділи і сини, й старша донька.

До речі, торік на сайті Президента Володимира Зеленського була зареєстрована петиція про присвоєння Руслану Рябому звання «Герой України», і вдова мужнього солдата сьогодні втішена, що вона набрала необхідні 25 тисяч голосів, навіть трохи більше. Вже з дівчинкою, яку виношувала і про яку мріяв коханий чоловік, вболівала за результат.

…Знаходилися, як зізналася якось вдова, люди, котрі радили їй зробити аборт, бо ж, мовляв, сама не дасть ради з чотирма дітьми. З приводу цього жінка говорила:

– Знаю, що буде непросто, оскільки ні в мене, ні в Руслана татів, які допомогли б із чоловічою роботою, немає. Руслан мав всього пів року, коли батько його помер, а мій – як я ходила в 11-й клас. Але я жодного разу навіть не подумала про аборт. Ця дитинка для мене дуже багато значить. Вона – останній дар від Бога, подарований через мого найкращого, найріднішого, найдобрішого коханого чоловіка.