Історія ветерана з Волині, який вижив під градом ворожих гранат (Відео)

На початку повномасштабного вторгнення був на роботі у Польщі, але повернувся з-за кордону, щоб боронити державу. Служив стрільцем у 14-ій окремій механізованій бригаді.

Про це пише Суспільне.

8 травня 2024 року захисник отримав важке поранення. З турнікетом на нозі майже 16 годин чекав евакуації. 

Поранення Дмитро Ціхоцький отримав під час того, як російські військові штурмували українські позиції на Харківщині. Окупанти закидували гранатами з дронів та газом, обстрілювали з артилерії, зав'язався стрілецький бій, пригадує боєць. Під час бою українські військові маленькими групами по 3-5 чоловік відходили з позицій.

«По нас уже стріляли стрілецькою зброєю, чути було, що кулі над вухами дзвеніли. Ніхто не хотів першими вибігати, бо на перших саме акцентують увагу вороги. Я все ж вирішив першим бігти», — каже боєць.

До своїх бліндажів Дмитро Ціхоцький не добіг кілька метрів. Підірвався на протитанковій міні.

«Дивлюся, в мене немає пів ступні, відірвало разом із берцем, в мене залишається одна п’ятка і половина берця, — додає захисник. — На адреналіні починаю бігти ще метрів 15 до бліндажа, щучкою ниряю в нього, аби сховатися від дронів».

Турнікет допоміг накласти побратим, вколов знеболювальне та напоїв солодким чаєм, аби поповнити запаси глюкози в організмі. Дмитро Ціхоцький далі пересуватися не міг. Тож залишився у бліндажі чекати ночі та подальшої евакуації.

Зі слів Дмитра, для захисту мав гранату. Думав, щоб пораненим не потрапити до полону — підірве і себе, і російських військових, якщо до нього доберуться. До великого бліндажа, куди мав приїхати евакуаційний пікап, Дмитру залишалось 800 метрів. Їх мав подолати, коли стемніє. Кожні дві години послаблював турнікет та був з побратимами на зв'язку.

«Я лежав сам, і кожні 10 хвилин прилітав дрон, і скидав на голову гранату. Я просто закривав вуха. Це все, що я міг робити», — каже ветеран.

Поранення Дмитро отримав пів на дванадцяту дня. До вечора, пригадує, його почало трусити, підіймалась температура, виступав холодний піт. Нога була темно-синя і на ній були пухирі. Каже, що розумів, якщо не збере свої останні сили і не проскаче на одній нозі відстань, яка залишились до евакуації, то може загинути.

«Думав, залишуся стікати кров’ю і до ранку не доживу. Але прийшли побратими і допомогли рухатися. Пробігли 15 метрів і сховалися в посадці. Я обертаю голову — наді мною дрон світить лазером. Я думаю: «Все вже. Капець мені». Скид на мене, але напевно осколки всі пішли в землю або вверх, один тільки залетів мені в бік», — говорить боєць.

Дрон полетів назад, але розуміння того, що він повернеться і буде далі добивати, каже Дмитро Ціхоцький, було. Вдалось проповзти ще до одного дерева, з товщим стовбуром і кроною. Там боєць і заліг. Дрон все ж повернувся. З нього був другий скид — граната. Коли встиг попрощатися з життям, розповідає Дмитро, то зрозумів, що вона не зірвалася. Вижив.

Прибігли хлопці та ще 15 метрів просунули пораненого на гілках до евакуаційного авто.

Першу медичну допомогу Дмитро Ціхоцький отримав в стабілізаційному пункті у Куп'янську. Туди пораненого бійця доправили о третій годні ночі. У нього вже впав тиск був 90 на 60 та була гангрена. Лікарі поставили крапельницю та відправили до лікарні у Харків. Там о шостій годині ранку 9 травня прооперували.

«Мене питає хірург: «Ти розумієш, що тобі ногу відріжуть?». Звичайно, я розумів, що буду без ноги. Хотів лише живим залишитися, хоча б так. Кажу: «Відрізайте вже! Робіть, що хочете, аби здоровий був. І все», — каже Дмитро Ціхоцький.

Через 5 днів Дмитра перевели до інституту Шалімова у Київ. Там медики зробили 5 операцій з пересадкою шкіри, і з пересадкою м'язового клаптя. Це робили для того, щоб чоловіку було зручно ходити: кістка не пробивала шкіру та не робила ран.

Хоча в Дмитра висока ампутація, проте він готується до протезування. Їздив на консультацію щодо протезування у центр Super Humans. Каже, що там сказали, що поки рана не загоїлась і він не готовий до протезування.

Вартість протеза, який би згинався в коліні, ним можна було б керувати з мобільного пристрою, з ним можна було б плавати та ходити по сходинках — 72 000 євро. 50% вартості протеза можуть у центрі покрити, а 50% потрібно буде самому шукати, каже Дмитро Ціхоцький.

Нині ветеран живе в Луцьку. Тут проходить реабілітацію, займається в спортзалі, ходить на масажі та спробував грати в ампфутбол. У всьому, говорить, допомагає та підтримує дружина.

З нею познайомився ще до початку повномасштабного вторгнення в інтернеті. Жінка виявилась з сусіднього села. Зустрічалися, коли Дмитро приїжджав у відпустки під час служби. Розписалися у Києві, не запросивши на розпис ні батьків, ні друзів.

«Моя дружина підтримає мене від початку війни. Найважче мені сходити в душ. Мені дружина допомагає в тому. Я просто ставлю стілець в ванну, сідаю акуратно і дружина вже ставить душ мені чи навіть допомагає тримати. І так я миюся», — розповідає ветеран про те, як вдається пристосовуватись до нових життєвих обставин у побуті.

Чоловік навчився на милицях спускатися зі сходинок. Каже, щодня, попри те, що тяжко, виходить на вулицю, у двір, щоб подихати свіжим повітрям, людей побачити.

Дмитро Ціхоцький каже, що варіантів для самореалізації, навіть з ампутацією — безліч. Можливо, напише бізнес-план для втілення якоїсь з підприємницьких ідей, можливо почне професійно займатися ампутфутболом, бо до поранення грав з Сенкевичівську команду. Уже почав знімати кулінарні відеоролики в ТікТок, на яких показує, як дає собі раду на кухні. Головне, каже ветеран, не падати духом і жити.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Як на Волині обліковують гуманітарні авто для військових.