Людина і суспільство 10.02.2025, 11:03

У Луцьку презентували одноденну виставку фотографа-військового Віктора Голікова

Його роботи виставили у центрі розвитку креативних індустрій «Або Або», який наразі перебуває у стані ревіталізації

Побачити творчість луцького фотографа можна було 9 лютого. Експозиція тривала п’ять годин – з 16:00 по 21:00.

Проєкт «Портал Зерна» був створений на основі скульптури «Зерно», метою якої є збір коштів на розмінування українських полів. Фотограф, який свого часу працював в жанрі ню, вуличної та портретної фотографії, почав роботу над експозицією у грудні 2024 року. У цей час Віктор прибув до рідного міста на реабілітацію після поранення, отриманого на війні. На фронті він служить на посаді штаб-сержанта відділу комунікації Донецької бригади ТРО.

Митець вирішив створити серію світлин з відображеннями людей та місцевих локацій на дзеркальній поверхні скульптури. Так світлини набули містичного, химерного значення. Знімкуючи перехожих, митець намагався зловити таємниче у людині, те, що ховається за її оболонкою.

«Як я побачив себе в «Зерні»? Я, чесно кажучи, пробував робити знімки, але мені здавалося це егоїстичним виставляти свої портрети. Я не соромлюся дивитися на себе з боку й у зміненому зображенні бачити в собі риси, які мені непритаманні… Та я, мабуть, завжди хочу у відображенні бачити себе більш глибоким, ніж яким я видаюся людям у повсякденному житті», – розповів Віктор Голіков.

Як зауважив автор, серія «Портал Зерна» викликає більше емоцій негативного характеру, хоч сам фотограф відводить себе до категорії оптимістів.

«Мабуть, увесь негатив, на який я був здатен, я передав сюди. «Зерно» – це велика губка, яка збирає енергії, а потім видає їх на створення чогось. Можливо, в той момент скульптура забрала більше темного настрою, адже у ці часи, не кожного дня знайдеш можливість посміятися. Для мене ця робота пройшла як терапія», – висловив свою думку фотограф.

У центрі «Або Або» розмістили його роботу «П’ятнашки». Це збільшена фотографія, розділена на кілька частин, які можна замінювати місцями, як квадрати популярної головоломки. Через абстрактність форм кожен з відвідувачів може бачити у ній інше зображення, яке б він довершив переставляючи її частини. Для самого автора – це відображення його самого у «Зерні». Поряд з «п’ятнашкою» поставили стійку з футболками, постерами та листівками з відтвореними частинами проєкту, які можна було придбати за донат для 109-ї окремої бригади. Також по центру простору стояв холодильник, на якому висіли магніти та варіомагніти з фотографіями проєкту. Усе умеблювання невипадкове. Раніше ці речі зберігалися у будівлі, до того як «Або Або» взялося за її переродження.

«Для нас було важливо використати речі з минулого життя цього простору. Ми не знаємо точно їхньої ролі, проте дали їм шанс стати частиною артоб'єкта й інсталяції. Зокрема для інвесторів цього простору було принципово зберегти склоблоки. Зараз це рідкість, бо їх фактично не виробляють. Холодильник ми теж не з дому принесли, він аж просився на експозицію», – пояснила арткураторка проєкту Руслана Порицька.

У просторі також відділили чорними запонами дві фотороботи. Перша є варіофотографією. На ній під різним кутом споглядання можна розгледіти «Зерно» та руїни училища культури в Добропіллі Донецької області. Робота підсвічується червоним ліхтарем для того, щоб підкреслити агресивність війни. На думку автора, ця робота найбільше говорить про його досвід як військового і може стати початком нової виставки на тему бійців.

Окремий закуток отримала й ще одна фотокартина, на якій вирізняються силуети двох людей, що крокують разом. Ідея проєкту зі скульптурою «Зерно» підкреслюється й тим, що світлини мають ефект «зернистості».

Найбільше Голіков запам’ятав першу зйомку для цієї експозиції, адже вона видалася найемоційнішою. Митець намагався відокремитися від усього, що його оточувало й сфокусуватися на рефлексіях.

«Коли я тільки прокручував у голові, як я буду працювати, то воно так гарно складалося в картинку. А коли приїхав до «Зерна», виявилося, що все повністю не відповідає очікуванням... Я розчарувався, перекурив, заховав фотоапарат, потім почав роздивлятися фото. А потім щось зблиснуло, я побачив ці силуети й зрозумів, що цей проєкт – це історія не тільки про те, що тебе оточує, а те, що ти не можеш побачити прямим оком, тільки через камеру», – поділився спогадами військовий.

Виставка імерсивна. Фото доповнювали відеофрагменти Олександра Солов’я, що транслювалися на стелі та музичні вставки. Їх створив Євген Манн, додавши до звукоряду музику родини Фершко, яка втекла з Луцька від німців у 1942 році. Кільком людям з їх сім’ї нацисти відтяли ліву руку, проте за кордоном Фершки продовжували виступати. У пісні «Штетл Луцьк» вони співали про катування й рідне місто.

«Цей простір потребував наповнення сенсами. Коли я приєдналася до цього проєкту, й почала ходити до «Зерна», почала бачити себе і світ по-іншому. Тоді я запропонувала: нам треба фотографа, який теж зможе подивитися на це по-особливому, й було б чудово, якби це був військовий. Не заради хайпу, а через те, що ти перебуваєш в іншій реальності, і стоїш біля символу землі, надії нового життя, і намагаєшся переосмислити свою реальність. Одразу з’явилася кандидатура Віті», – пояснила мету заходу Руслана Порицька.

Менеджерка проєкту та керівниця центру «Або Або» Тетяна Зубрик додала, що ідея створити центр розвитку креативних індустрій зародилася два роки тому. Виставка Віктора Голікова є другим заходом, який проходив у стінах хабу.

«Дуже круто, що такі креативні люди, як Вітя, можуть показати свою творчість, адже для цього й була створена ця будівля, аби люди з креативних індустрій презентували свої продукти», – сказала Тетяна Зубрик.

Для відвідувачів Віктор Голіков проводив екскурсію простором, проте митець дотримувався власного правила – давати глядачам можливість самостійно відрефлексувати його роботи, й вдавався до пояснень своєї концепції лише тоді, коли цього просила аудиторія.