Ми не нація убивць, ми – нація борців! Ще раз до теми «Волинської трагедії»

Послідовність подій була така:

• У 1918 році Польща стала на шляху української незалежності.
• У 1921 році Польща Пілсудського та росія Леніна розділили між собою українські землі у Ризі. Решту шматків «українського пирога» дісталися Румунії та Чехословаччині.

Потім були десятиліття геноцидної політики Кремля стосовно українців, яка коштувала нам мільйонів життів. І два десятиліття польської асиміляційної політики, яка була спрямована на тотальне зачищення усього українського на підконтрольних землях заселених українцями Галичини та Волині.

І під нацистською окупацією стався вибух. Нікому в Україні не приходить у голову виправдовувати масові вбивства поляків. Але не треба робити з українців націю вбивць!

Українці є не більшими вбивцями, ніж поляки. У цій історії українські діти Сагриня чомусь не є жертвами геноциду.

Майже 30 тисяч українців убили поляки у цій кривавій історії. Але Сагринь – це не геноцид. А от українці – геноцидники.

Президент Дуда вимагає від українців спокути більшої, ніж від росіян. Ви не почуєте у польському передвиборчому дискурсі про провини росіян, або нацистів: тільки про українців.

Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що росія має розрахуватися за свої гріхи перед поляками? Ні.

• У Варшаві за кілька днів у листопаді 1794 року російські війська перерізали за різними оцінками від 20 до 30 тисяч поляків. Чи ви колись чули у цій передвиборчій кампанії, що треба визнати цю різанину геноцидом і вимагати від росіян спокутувати його?
• Протягом «Польської операції» НКВС 111 тисяч поляків було розстріляно. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що росія має розрахуватися за цей геноцид перед поляками? Ні.
• Протягом кількох місяців навесні 1940 року були без суду розстріляні 22 тисячі польських військовополонених офіцерів. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що росія має розрахуватися за ці вбивства поляків? Ні.
• Протягом кількох днів на початку серпня 1944 року у Варшаві в районі «Воля» нацисти знищили поляків більше, ніж загинуло поляків на всій Волині за весь час нацистської окупації. Чи польські політики вже проголосували за визнання геноцидом вбивства поляків нацистами у Варшаві і щороку року нагадують про цю подію сеймовими резолюціями? Ні.

Це аморально – спочатку стати на шляху незалежності української державності, а потім, коли ця держава виборола цю незалежність та продовжує боротьбу за свою державність від ворогів, – пред’являти її главі моральні рахунки за наслідки власних помилок в минулому: якби Польща не окупувала українську Волинь, Галичину – тих жахливих подій просто не було б. Хронологічно перша причина цього конфлікту – це помилкові рішення Юзефа Пілсудського у 1918 році.

Абсолютна більшість причин польсько-українського конфлікту народилися у кордонах польської держави міжвоєнного часу. Але поляки не готові визнавати свої помилки на окупованих українських землях.

Тим більш абсурдно в цьому контексті звучать обвинувачення, що всі українці, виявляється, належать до нації вбивць! От який стосунок до польсько-українського конфлікту мали мешканці підрумунської в той час Буковини? Жодного. Може ужгородці у підугорському Закарпатті якось винуваті у польсько-українському конфлікті? Абсурд! Чи одесити, харківці або маріупольці винуваті у польсько-українському конфлікті? Ні, вони не мали до нього жодного стосунку. Може, кияни були якось у ньому замішані? Теж ні. Але чому усі вони – одесити, ужгородці, чернівчани, харківці, кияни разом – є нацією вбивць?! Це – абсурд.

Відведіть нарешті Дуду в Музей війни у Києві! Там зберігаються більше трьох мільйонів сповіщень про смерть мобілізованих із України. Три з половиною мільйони мобілізованих з України загинули у боротьбі не з поляками, а з нацистами! У Другій світовій війні із зброєю в руках загинуло 240 тисяч польських громадян. Українців у боротьбі з нацистами загинуло більше, ніж поляків у 15 разів!
700 тисяч мобілізованих в Україні загинуло, виганяючи нацистів із території сучасної Польщі. Сучасна польська земля рясно вмита українською кров’ю. Польща не змогла сама звільнитися від нацистів…

  Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що росія має розрахуватися за свої гріхи перед поляками? Ні.

У Польщі існує нуль уявлень про роль українців у Другій світовій та вигнання нацистів із території Польщі. І 700 тисяч українських життів, які були покладені на цю справу, мають нуль цінності в очах поляків: адже їх багнетами з Польщі був вигнаний нацизм, але на цих багнетах у Польщі був принесений комуністичний тоталітарний режим.

І це так: і це є іще одним наслідком помилок Пілсудського у 1918–1921 роках: українці на підрадянській Україні перетворилися на мобілізаційний резерв для Сталіна.

Але. Попри все це можливості звільнитися від – спочатку  нацистського панування, а потім –  комуністичного – у Польщі з’явилися саме завдяки українцям.

Щодо нацистів я вже пояснив. Тепер – щодо другого.

16 травня 1953 року, через два місяці після смерті Сталіна, Лаврентій Берія пише у доповідній записці В’ячеславу Молотову: «3а період із 1944 по 1953 роки у західних областях України заарештовано, вбито та вислано до 500 тис. осіб, з них… вбито, як учасників шпигунських терористичних груп націоналістичного підпілля – 153 259 чол.».

Отже вбито 153 259 українців із українського антикомуністичного підпілля. Більшість – з ОУН та УПА.

Тобто комуністичний режим убив більше українців з націоналістичного антикомуністичного підпілля, ніж було в УПА. І більше, ніж польські політики приписують УПА польських жертв: це – нонсенс, коли кількість жертв польсько-українського конфлікту визначають політики голосуванням, а не історики дослідженнями!

Українці не є нацією вбивць, пане президенте Дудо! Ми просто любимо свободу. Українці боролися і будуть боротися за свою свободу. І ми вбиватимемо кожного, хто стає на шляху нашої свободи і незалежності.

Українці не є нацією вбивць. Українці є нацією борців.

Олександр ЗІНЧЕНКО, історик.