«Ми були для них, як худоба…»

У російському полоні 51-річний воїн був півтора року. Свою історію боротьби та незламного духу він розповів «Суспільному».

Юрій Романюк згадує, що найжорстокіше поводилися з полоненими із західної України, особливо – з Волині. Їх називали «бандерівцями», «азовцями» та піддавали жорстоким допитам. Били гумовими кийками, катували електричним шокером, намагаючись змусити розказати будь-яку інформацію. Після цього їх перевезли до СІЗО в одному з міст, де утримували у підвалі. Там тортури стали ще більш жорстокими – людей били без жалю, ламаючи ребра та завдаючи інших важких травм. Чоловік і досі лікується від них. 

Юрій був мобілізований 22 липня 2022 року. Служив у бригаді тактичної авіації, а згодом – у морській піхоті, виконуючи бойові завдання на Донеччині. У полон потрапив 29 липня 2023 року в селі Старомайське. 

За його словами, понад два тижні полонені утримувалися зі зв’язаними руками.

«Після жорстоких допитів нас кинули до камер, які більше нагадували старі дерев’яні ящики. Руки та очі нам не розв’язували. На питання, як нам справляти природні потреби чи їсти, відповідь була одна: «Як хочете, так і робіть». Близько 15 діб ми перебували в таких умовах. Від скотчу шкіра на руках була настільки пошкоджена, що з’явилися опариші», – розповідає військовий.

Коли я потрапив у полон, я важив 107 кілограмів, а вийшов звідти – лише 47.  

Далі була Горлівка. Там, пригадує Юрій, росіяни влаштовували так звану «прийомку»: роздягали полонених і жорстоко били палицями, застосовуючи газові балончики. Згодом волинянин опинився у бараці, де разом із ним ще було орієнтовно 150 полонених.

«Там були «зеки», але навіть вони мали свої права. Ми ж були для них, як худоба, – людьми третього сорту. Жодної допомоги, жодної підтримки від Червоного Хреста – нічого не було. Прийом їжі тривав не більше 2 – 3 хвилин. Переважно годували «пшеничною кашею з ізюмом». Насправді, це була звичайна каша, зварена на воді без солі, і часто з камінцями. Таке враження, що її просто змітали з підлоги і додавали до води. Коли я потрапив у полон, я важив 107 кілограмів, а вийшов звідти – лише 47», – каже Юрій Романюк.

Поки захисник був у полоні вдома на нього чекала дружина Наталія Романюк.

Жінка розповіла, що спочатку поліція та СБУ повідомили їй про зникнення чоловіка безвісти. Лише через 9 місяців надійшло офіційне підтвердження про те, що він перебуває в полоні. Міжнародний Червоний Хрест підтвердив, що її чоловік утримується російською стороною. Весь цей час жінка не втрачала віри та сподівалася на його повернення.

Сам військовий, незважаючи на пережитий полон та заперечення рідних, сповнений рішучості після реабілітації повернутися на службу. 

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У Луцьку відбудеться другий ярмарок ветеранського бізнесу «Я зміг і ти зможеш».