30-літній Петро Зінич тепер живе вже із третім серцем!

«Ігор всі ці роки й рятує брата – руками друзів і руками кардіохірургів»

---

---

Після першої пересадки серця молодший брат Героя України Ігоря Зінича, який загинув у Донецькому аеропорту в 2015 році, пішов його шляхом – отримав фельдшерську освіту і навіть працює в тій самій лікарні у Білій Церкві на Київщині, де колись працював Ігор.

«Я знаю, що першим донором, від якого мені пересадили серце, був 34-річний чоловік, а тепер – 22-літня дівчина», – каже Петро. Він став першим пацієнтом в Україні, який переніс вже другу пересадку серця. Його рідне почало відмовляти після загибелі брата, Ігоря Зінича, і його пошуків у моргах країни, чим займався, власне, Петро. І серце не витримало… 

Донорське прослужило майже дев’ять років – і почалося його відторгнення. Лікарі, які зробили Петру ретрансплантацію – повторну пересадку, сподіваються, що це серце буде працювати в грудях брата Героя України довше.

Хоча про те, що вони – родина загиблого у 2015 році Героя України Ігоря Зінича, ані брат Петро, ані мама Віра широко не говорять. Не вимагають якоїсь додаткової до себе уваги і незвичайного ставлення. Але коли це з’ясовується, і люди говорять їм слова подяки і шани, зрозуміло, що їм приємно. 

І коли я спитала маму Ігоря і його молодшого брата, чи відчувають вони його присутність, Віра Іванівна дуже просто сказала: «Так, Ігор всі ці роки й рятує брата – руками друзів, які приводять нас до потрібних лікарів, руками кардіохірургів… Це все – він»

«Першим донором, від якого мені пересадили серце, був 34-річний чоловік, а тепер – 22-літня дівчина».

«А ви не бачите, що тут, окрім кашлю, серце більше за легені в два рази?»

20 січня виповнилося десять років, як Ігор загинув у Донецькому аеропорту… Він був санінструктором у 80-й десантній бригаді.  Найдивніше в цій сімейній історії – те, що порок серця колись давно діагностували саме в Ігоря, а у Петра воно було цілком здоровим… 

– У мене на перші роковини загибелі Ігоря вперше вилізли проблеми з серцем, – каже Петро. – А підірвав я його, коли ми шукали тіло Ігоря… Їздили по всій Україні, в Дніпрі, в морзі, декілька разів перевертав тіла загиб­лих... 19 лютого ми брата поховали, а вже навесні у мене кашель-кашель, кашель-кашель. А в селі, в лікарні, як кашель лікують?.. Ну і я на заправці робив – там випари всілякі, шкідливі. Долікували кашель до того, що прийшла старенька доктор, подивилася на рентген і каже: «А ви не бачите, що тут, окрім кашлю, серце більше за легені в два рази? Це – не той кашель!» Відправили мене до Білої Церкви. Там дуже хороший лікар-кардіолог Коломієць сказав, що тут потрібні вищі технології, що в районній лікарні не допоможуть, треба їхати в Київ. Він мав на увазі, що треба обстежувати, робити це на кращій апаратурі, що вони своїми методами не впораються. Вже в інституті Амосова вперше мені сказали, що допоможе мені лише пересадка.

– Як ви це сприйняли? – запитую маму Віру.

– Злякалася. Я дуже не хотіла тої операції, думала, що ми так, без операцій, медикаментозно Петю витягнемо.

– Але мені поставили ді­агноз «делатаційна кардіоміопатія». Серце розширялося, і дуже швидко. Є люди, які хворіють по 10 – 15 – 20 років… У них повільно іде цей процес. А у мене за чотири – п’ять місяців серце збільшилося до літрового. Я не міг ходити, їсти, органи почали по-іншому працювати.

– Наскільки вірилося, що зроблять пересадку серця?

– Хірург і мій лікар агітували мене, що це – нормально, що це – можливо. Володимир Танський – він тепер у Ковелі працює.

– Мене довго вмовляли, – каже мама. – В результаті я погодилася, бо іншого виходу не було.

– Операцію мені зробили 16 лютого 2016 року, майже дев’ять років тому. Я тоді швидше, ніж тепер, відновився, бо був молодший, легший на добрих десять кілограмів. 

– Знаєте, від кого пересадили перше серце?

– Лише те, що це був чоловік 34-ох років. Спортсмен. Це все, що нам сказали.

– Скільки пробув у білорусі?

– Місяць. До того три місяці ми були в Інституті Амосова. Подали документи на виділення коштів у білорусь – міністерство охорони здоров’я їх переказало. «Кошти надійшли, ви можете приїжджати, ми вас будемо обстежувати», – прийшло повідомлення.

– Це вже в лікарні після пересадки ти вирішив, що підеш вчитися на лікаря?

– Мені сказали, що в повари мені дорога закрита, гарячі цехи мені не можна. На заправку я й сам не збирався, то було тимчасово. І через пів року після трансплантації я вступив у коледж, де навчався і брат – Білоцерківський медичний фаховий коледж. А потім і працювати влаштувався у те саме відділення, де колись працював Ігор.

«Перше серце мені пересадили майже 9 років тому»

 – Я ж місяць тут, в Інституті серця, чекав нове серце, – продовжує Петро. – І вже був підходящий для мене донор. Але при повторній пересадці потрібні ще більші збіги в аналізах, тому типування робили дуже ретельно. Набирали 90 чи 100 мілілітрів крові на різні аналізи. Всі мої дані занесли в базу. Коли так само дуже уважно перевірили те серце, воно не підійшло.

– Сильно розстроївся?

– Чого? Я знав, що буде наступне (посміхається). Та й загалом не люблю розстроюватися.

– Коли почалися проблеми з пересадженим серцем, як ви це відчули?

– Це сталося несподівано. Мені казали, що моє нове серце має служити років 14, таким міцним воно було. Але… Зізнаюся: шкідливі звички багато чого наробили. Я міг собі дозволити і пивка, і запалити сигаретку. А цього не рекомендували. Ну і роки два тому в мене виявили стенокардію напруги. Коли стався перший напад, я сидів на балконі з чашечкою кави і сигареткою, після чого зайшов до кімнати – і впав… Я не знав, що вперше непритомнію. Якраз у мене в гостях були мої друзі. Вони мене водою відлили, давай викликати швидку. Та я – герой: нащо та швидка? Мені ж треба було в пологовий – жінка якраз мала меншого сина народити. Я на кухні сідаю на стілець, щоб взутися, – знову починає голова крутитися. Встаю – ногою за стіл зачепився, падаю, непритомнію… І вже ламаю ногу. Виявилося, що в мене мало не інфаркт стався. Частина судин, що ідуть до серця, закрилися. Їх розкривали за допомогою стентів. З часом виявилося, що ці всі методи – ненадовго. Спочатку поставили діагноз стенокардія напруги. Кожні пів року я приїздив, робили коронарографію. Всі ті стенти, що поставили, позаростали, судини закривалися. І тоді знову заговорили про пересадку. Вже йшла повномасштабна війна – в білорусь не поїдеш. 

– А ви знали, що в Україні вже активно робили трансплантації серця? 

– Що пересадки тут роб­лять, я давно знав. Тому, коли потрапив в Інститут серця, розумів, що все відбудеться прямо тут.

Перший раз, коли був підходящий мені донор, ввечері сказали, що, можливо, операція буде аж на завтра після обіду. А тут мені в пів на одинадцяту вечора кажуть йти готуватися: митися, купатися, голитися. Я прикинув, що ще ж аналіз будуть робити, ще годин 12 – 15 у мене є. А у половині сьомої ранку в палату заїжджає каталка, кажуть: «Лягай, поїхали».

– А ми – в дорозі! – каже Віра Іванівна. – Якби ми знали, що так воно буде, то приїхали б вночі. І не побачилися перед операцією. Петя набрав: «Мене забирають, оно каталка вже стоїть». А ми з дружиною сина – в маршрутці…

«Сталося маленьке диво…»

– Цього разу також знаєте, хто донор?

– Дівчина, 22 роки.

– Віро Іванівно, чому ви кажете, що цього разу важче пройшла операція?

– Важче – в плані фізичного відновлення, – відповідає мама. – Довше лежав у реанімації, не так швидко піднявся, почав ходити. Відновлення проходить трішки важче.

– Відчувається, що серце краще працює?

– У мене в тумбочці отакий портфель з величезним ящиком «цукерок», – пояснює Петро. – Я жодної вже звідти не дістаю. А то мені три рази на день по такій жмені таблеток доводилося з’їдати. У всіх курточках, штанях були балончики, щоб раптом приступ – я міг собі допомогти.

– У білорусі тебе, напевне, на другий день посадили? – перепитує мама сина.

– На третій день я пішов, а на четвертий вже ходив по відділенню. А зараз на шостий день посадили, на сьомий підняли на ноги, і аж на восьмий – пішов. Та це не так важливо. Головне – відновлююся. Треба ж враховувати, що організм постарішав на десять років.

– Скажіть, всі ці роки Ігор дає якось про себе чути? Бувають знаки від нього, щось підказує? Чи він постійно присутній у вашому житті?

– Я оце сиджу поруч з вами – завдяки Ігорю, – відповідає Петро.

– Тільки завдяки Ігорю! – додає мама. – Коли ми перший раз не знали, що робити, куди звертатися, волонтер Оля Башей, яку на війні знають за позивним «Кроха», допомогла нам спочатку із консультаціями в Києві, а потім – із документами для білорусі. І цього разу саме вона підказала нам, що тепер треба іти в Інститут серця.

– Коли попереднє серце почало відмовляти, ми намагалися його врятувати – поставили п’ять стентів у коронарні судини, але це допомогло ненадовго, – пояснює директор столичного Інституту серця, який, власне, і робив пересадку Петру Зіничу, Борис Тодуров. – Стало ясно, що потрібна повторна пересадка серця. У жінки, родичі якої погодилися віддати орган для пересадки, стався інсульт. І відбулося це саме в тій білоцерківській лікарні, де працює наш пацієнт… Скажу чесно, що хвилювався перед цією операцією, попри те, що наша команда з 2022 року зробила понад 120 трансплантацій, і з тридцяти останніх наших пацієнтів не втратили жодного! Але робити повторну пересадку дуже важко. І це в нашій практиці було вперше. Унаслідок того, що Петру вже робили таку операцію, всі його судини були у жорстких спайках, що додає складнощів під час втручання. Хвилин 20 грудна порожнина чоловіка була пустою – в цей час ми готували донорське серце і працювали з його судинами, щоб орган можна було надійно вшити. І коли ми вшили донорське серце, воно пішло саме, не знадобилися додаткові методи стимуляції. Сталося маленьке диво. 

Петро тепер живе вже з третім серцем!

– Ці 4 години очікувань були дуже важкими. Дякую лікарям та донору, що дали можливість Петру жити далі, бути поруч з нами, з дітьми, – схвильовано каже дружина Петра Вікторія.

– Планую десь через пів року повернутися на роботу, – тим часом продовжує Петро.

– А я більш оптимістичний, – додає Борис Тодуров. – Думаю, вже тижнів через шість можна повертатися до активного життя. Інакше навіщо ми все це робили? 

– Я знаю, що в нашій країні, щоб взяти органи для пересадки, родичів померлого хворого питають дозвіл це зробити, – продовжує Петро. – В багатьох країнах працює інший підхід, і я за те, щоб у нас також прий­няли його. Це називається презумпція згоди. Якщо людина не залишила письмову відмову ставати донором, вважається, що її органи після смерті можна пересаджувати. І не потрібно питати згоду у родичів, які і так вбиті горем. Я готовий за це агітувати, тому що і сам пережив вже не одну пересадку серця, і бачу, як багато людей очікують трансплантацій – не тільки серця, а й печінки, нирок… 

* * *

Ми розмовляли з Вірою Іванівною та Петром в Інституті серця напередодні 20 січня – десятих роковин загибелі Ігоря. І хоча багато моїх запитань стосувалися операції і самопочуття після неї, мама і брат постійно верталися думками і роздумами до Ігоря. І це – зрозуміло. Ця рана не затягнеться ніколи.

– Ми не сильно афішуємо, що Ігор – Герой України, – каже мама. – На це можна почути: «Ми що, його на війну посилали?». Ми і тут нічого не говорили, але все одно дізналися – і завідувач відділення Гаврило Ковтун. Зразу відчули з його боку, а згодом і від всього персоналу, момент поваги до Ігоря. Це дуже важливо для нас. Місяць тому я зіткнулася у своєму селі на Рокитнівщині Рівненської області з людиною, яка мені у вічі сказала: «Хто такий твій Ігор і хто ти така?». Ви знаєте, мені було боляче. Невже наші хлопці даремно загинули? Ми живемо мирно, ми живемо, вибачте, в розкошах, бо нам і пенсії дають, і зарплати, світло є, їжа. У Другу світову цього не було, люди страждали більше. А ми живемо у розкошах. Але ті, хто зневажають наших бійців, цього не розуміють.

– У нас у районі, як тільки привозять загиблого, я беру дружину, і ми в колоні їдемо, – додає Петро. – Дуже видно, коли ти їдеш по вулиці три кілометри, а виходять попрощатися і віддати шану Герою 15 людей…

Повна версія тексту – за цим посиланням https://censor.net/ua/resonance/3533307/peresadka-sertsya-bratu-geroya-ukrayiny

Віолетта КІРТОКА, censor.net

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ