«Я мав змогу звільнитися і зараз би спокійно рибалив біля дому, але я не можу покинути своїх хлопців, адже ми з ними, як одна велика сім’я».
І після третього поранення десантник на псевдо Купол рветься у бій
Валентин Ліпич – боєць 2-го механізованого батальйону 100-ої ОМБр
У свої 59 років чоловік очолює взвод протитанкових ракетних комплексів та разом із побратимами бореться за свободу нашої країни.
– За плечима Валентина – чималий послужний список: тут і строкова служба в повітряно-десантних військах (тому й обрав собі псевдо Купол), і ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС, і служба в міліції, з якої наш герой пішов у званні підполковника, – розповіли у 100-ій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ.
Валентин зізнається, що на початку лютого 2022 року його не покидало відчуття тривоги.
«У мене було стійке відчуття того, що має початися щось нехороше. Мені пропонували їхати на роботу за кордон, але, пропрацювавши 12 років на оперативній роботі, у мене виробилася інтуїція. Я відчував наближення великої війни, тому не зміг покинути свою країну», – стверджує Валентин.
Передчуття не підвело Купола…
«Вранці 24 лютого до мене зателефонував син, котрий живе та працює в столиці і сказав: «Тату, війна. Ворожі війська вже під Києвом». Я в той же день пішов до Ковельського військкомату і за розподілом потрапив до одного з бойових підрозділів тоді ще 100-ої ОБр ТрО», – пригадує Валентин.
У складі Ковельського батальйону Купол рік провів на Волині, де разом із побратимами облаштовував позиції для охорони та оборони українського кордону на межі з республікою білорусь.
Наприкінці лютого 2023 року Луцький батальйон вибув на виконання бойових завдань під Бахмут. Туди ж вирушив і наш герой.
«Я написав рапорт і поїхав разом із ними. Там ми були до середини літа, а потім нас перекинули на Харківський напрямок. Згодом мене забрали назад у Ковельський батальйон, який на той момент виконував бойові завдання у Серебрянському лісі», – розповідає Купол.
За час повномасштабної війни це поранення стало для Валентина вже третім і, напевно, найскладнішим.
Життєвий досвід, спеціальна підготовка, а також – інтуїція неодноразово рятували життя Валентину та його друзям.
«У серпні минулого року ми заступили на позиції на Торецькому напрямку. По нас активно почала працювати ворожа артилерія. З огляду на дії противника ми розуміли, що готується штурм. В один момент невідоме відчуття підказало мені вирушити до мого побратима Агронома, який був на СП-шці за кілька десятків метрів від мене. Через п’ять хвилин після того, як я вирушив до побратима, в мою СП-шку влучила міна, а я, на щастя, відбувся лише пораненням», – говорить Купол.
За час повномасштабної війни це поранення стало для Валентина вже третім і, напевно, найскладнішим.
«Після останнього поранення мене хотіли списати зі служби за станом здоров’я. Я довго ходив за лікарем і просив, аби мене визнали придатним і я міг знову вирушити в зону бойових дій. Так, я мав змогу звільнитися і зараз би спокійно рибалив біля дому, але я не можу покинути своїх хлопців, адже ми з ними, як одна велика сім’я. Разом із тим, ще зі служби в десанті маю два життєвих кредо:
«Ніхто крім нас» і «Вперед до Перемоги», тож поки мене ноги носять і можу стріляти – буду захищати свою країну», – стверджує Валентин.
Попри наявність спеціального офіцерського звання, Валентин не прагне до військових вершин, адже за його словами, до армії він прийшов не за нагородами та званнями.
«Мені не байдуже, що буде з нашою Україною. Зараз мета одна – вигнати загарбників з нашої землі та здобути Перемогу», – запевняє військовослужбовець.
Дмитро ЗІНЮК, офіцер відділення комунікації 100-ї ОМБр.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: У Луцьку відбудеться другий ярмарок ветеранського бізнесу «Я зміг і ти зможеш».
