Наш захисник Сергій Карнєєнко – на фронті.
Воїн з Волині: «Рашисти злякалися таких відчайдух чи безсмертних, як ми, – і відступили»
Сергій Карнєєнко – уродженець села Хобултова Володимирського району був у числі тих Героїв, які в перші місяці повномасштабної війни зупинив навалу рашистів на одному з найважчих напрямів – Південному
– Ні, у штабах військових частин все чітко було зазначено, хто який має статус – строковик чи контрактник, але ви пам’ятаєте, що тоді цю пошесть треба було зупинити і проти неї ставали, хто міг тримати автомат, – ділиться Сергій.
Вчителеві образотворчого мистецтва з дипломом Володимирського педколеджу, у мирний час – дизайнеру одного з підприємств і ще до війни призваному на строкову військову службу у 18-ту ОБМП 35-ої бригади морської піхоти Сергієві Карнєєнку, довелося вступити у двобій з ворогом у перші місяці війни.
– Хист до малювання у мені пробудив під час навчання в Нововолинському обласному ліцеї-інтернаті викладач, художник Анатолій Васильович Жуков. У 2021 році я був призваний на строкову службу у бригаду морпіхів, яка дислокувалася в Одеській області, – розповідає Сергій. – Службу несли на блокпостах на Херсонщині біля Генічеська, куди й ринула рашистська навала. Мені поталанило, бо перед війною був у відпустці, і коли 22 лютого прибув у частину, то була дана команда перебувати у ній, а хлопці з підрозділу були біля Криму. Вони й відбивали рашистські штурми. Багато з них отримали важкі поранення, дехто потрапив у полон, на щастя, вже половину з них звільнили. Ми ж два місяці прикривали Одесу з моря, бо була ймовірність висадки ворожого десанту. А потім пішли на Херсонщину – тоді ще не було плитоносок і ми у важких бронежилетах форсували річку, рвалися вперед на БМП і рашисти з дронів побачили наш стрімкий наступ. Як згодом розповідали їхні полонені, що вони злякалися таких відчайдух чи безсмерних – і відступили. А ми щодень, хай по 100 метрів, але відвойовували свою територію. Хоча було все: дев’ять днів без води і їжі, без зв’язку, обезводнення організму, поранення однополчан. Адреналін минув і страх брав. Згодом нас перекинули на Донеччину, в район сіл Урожайне, Макарівка, Сторожове…
Сергій каже: якщо під час війни можна вжити термін «служба йшла легко», то це про нього. Хоча на Донеччині відразу вразили великі інтервали між ворожими прильотами мін, снарядів – на Херсонщині, бо вони були кожні дві хвилини. Він вже був обстріляний боєць і командири бачили дисциплінованість, відповідальність Сергія. Коли під час ворожих штурмів дехто відступав – він впевнено тримав свою позицію. Офіцери почали його залучати в години «передишки» і до ведення документації, іншої штабної роботи.
На війні було відчуття, що вже – «досить, навоювався». Але прийшов з війни – і тебе вже знову туди тягне.
– Війна відкрила у мені деякі риси характеру, про які в мирному житті і не здогадувався, – ділиться колишній морпіх, – зокрема, спостережливість, витримку і витривалість, кмітливість, здатність мислити тактично і стратегічно. Ось сапер провів нас і показав, де міни. Я відразу зазначав і вже сам проводив людей великими групами, і командири знали, що непередбачених випадків зі мною не буде. Мене ще дуже на війні рятувала худорлявість та невисокий ріст – коли обстріл, то мені вже досить знайти невелику ямку і там заховатися. Згодом з одним лейтенантом вдалося сформувати у нашому батальйоні високопрофесійний розвідувальний взвод.
Майже рік тому Президент видав указ про демобілізацію строковиків і Сергій повернувся до мирного життя. Його тут чекали батьки, дві сестри, батьки дружини – і найбільше дружина Тетяна. Знайомі вони були ще під час навчання в коледжі, а минулоріч на День Незалежності взяли шлюб.
– На фронті відчував постійну підтримку родини, батьків дружини – керівників гуртків Нововолинського Центру дитячої та юнацьої творчості Наталії й Віталія Сидоренків. Вони зі своїми вихованцями своєю творчістю збирали кошти і постійно допомагали нашій бригаді. Важкими були ці роки для дружини Тетяни, але я постійно відчував її підтримку, особливо після приходу з війни додому. На війні було відчуття, що вже – «досить, навоювався». Але прийшов з війни – і тебе вже знову туди тягне. Вона мені не сниться, інколи згадуються окремі епізоди, є можливість – телефоную хлопцям, більше списуємося.
Зараз Сергій вже ввійшов у мирне життя – допомогло довоєнне заняття цифровою фотографією – і у Нововолинському Центрі дитячої та юнацької творчості веде такий гурток. Паралельно здобуває вищу освіту. Ми ж йому дякуємо за захист держави у дуже важкий для неї час.
Ігор ЛІСОВИЙ
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: Герой-чемпіон з Волині: «Мені треба затанцювати з донькою на випускному і підвести її до вінця, тому мушу встати з візка…».
