Володар «золота» у гірськолижному спорті на «Іграх Нескорених-2025», ветеран війни із Нововолинська Сергій Гордієвич.
Герой-чемпіон з Волині: «Мені треба затанцювати з донькою на випускному і підвести її до вінця, тому мушу встати з візка…»
Історії сильних духом, серед яких і автор цих слів – Сергій Гордієвич із Нововолинська, доводять: критична ситуація виявляє у нас такі риси характеру, про які ми в звичному режимі й не здогадувалися
Кілька днів тому мав бесіду з нашим захисником, нововолинцем, морпіхом 35-ої бригади Сергієм Карнєєнком, який пройшов найважчі бої на Херсонщині та Донеччині. У мирному житті – викладач образотворчого мистецтва з дипломом Володимирського педколеджу. На війні разом із колегою-офіцером створили бойовий розвідувальний взвод у батальйоні. Спритність, витривалість, тактичне і стратегічне мислення, чіткість, сувора дисципліна – ці риси, за словами Сергія, у ньому відкрила війна. Вони й рятують життя.
Серед тих українців, на честь яких нещодавно у далекій Канаді на «Іграх Нескорених» піднімали прапор України і звучав славень, був нескорений наш земляк із Нововолинська Сергій Гордієвич, який отримав важке поранення у боях на Харківщині. Перед поїздкою за океан майбутній чемпіон у гірськолижному спорті розповідав про свою тверду віру в те, що він неодмінно підніметься з інвалідного візка. Мусить це зробити заради найрідніших людей – дружини й доньки.
«Моя дитина залишається моєю найбільшою мотивацією. Я знаю точно, що ходитиму, бо мені треба танцювати з нею на випускному і підвести її до вінця», – упевнено говорить волинянин.
Будучи у візку, ветеран здобуває другу освіту – технічну, викладає в коледжі і веде шаховий гурток. А у власному будинку виконує штукатурні та інші опоряджувальні роботи. Хоча після поранення реабілітолог йому чесно казав: «Сергію, ти ж розумієш, що на візку ти цього не робитимеш… Це – нереально. Або робитимеш із такими зусиллями, що тобі того не захочеться». Спочатку, зізнається воїн, він повірив у ці слова.
«Але потім вигадав сам собі щось подібне – велику табуретку на колесах. Дружина допомагає, і ми разом облаштовуємо наш будинок: я стіни можу пошпаклювати, електрику зробити, плитку покласти…», – каже ветеран-чемпіон.
І ось ці четверо українських ветеранів із протезами нижніх кінцівок, та захисниця, яка двічі отримала поранення на фронті, здавалося б, зробили неможливе. Вони підкорили Кіліманджаро – найвищу точку Африки. Свою експедицію захисники почали 29 січня і за декілька днів їм вдалося піднятися на висоту 5 895 метрів.
У світі немає випадків, коли одразу четверо військових на протезах, а також військова після поранень, здійснили таке групове сходження. У експедиції взяли участь: Ольга Єгорова (Surma Team («Птахи Мадяра»), Владислав Шатілов (Державна прикордонна служба України), Михайло Матвіїв (Окремий загін спеціального призначення «Омега»), Роман Колесник (Третя окрема штурмова бригада) та Олександр Міхов (Окремий загін спеціального призначення «Омега»). Вони готувалися до експедиції чотири місяці. Михайло Матвіїв – наш, так би мовити, сусід із Новояворівська на Львівщині, майстер бойових мистецтв, захищав Україну в різних регіонах, отримав поранення і втратив ногу. Сходження для цих героїв, за їхніми словами, було важчим, ніж поранення. Але вони й тут вийшли переможцями.
Ці люди – різні за віком, уподобаннями, фізичними можливостями, але вони своєю діяльністю доводять: коли є те, за що треба боротися, тоді й вікторія неодмінно прийде.
Ігор ЛІСОВИЙ, спеціальний кореспондент газети «Волинь».
Читайте також: «Стартував у заїзді останнім, а приїхав – першим»: Сергій Гордієвич із Волині про «золото» на «Іграх нескорених-2025» (Відео).
