Єдине кохання творця знаменитої «Енеїди»

Іван з Марією вирішили поєднати свої долі, але…

Іван Котляревський – уродженець Полтави. Кілька років він навчався у Духовній семінарії. Потім ще довгенько працював у ній канцеляристом. Нарешті хлопець усвідомив, що духовне життя – не його покликання. Залишивши семінарію, він у 25-річному віці перебрався у Золотоношу й найнявся домашнім учителем до багатого місцевого землевласника. 

Той виділив Котляревському невеличку затишну кімнатку з меблями. У той час, як учитель займався вихованням панських дітей, молода покоївка, надзвичайно вродлива чорноока дівчина-кріпачка Марія, прибирала його житло.

Частенько траплялося так, що учитель повертався додому раніше і заставав дівчину у себе. Він потроху почав учити її грамоти, невдовзі розумна покоївка навчилася читати. Марія інколи, за відсутності Івана, заглядала у шухляди його письмового стола. Одного разу відважилася взяти маленький аркушик паперу, списаний дрібним почерком. Прочитала написаний на ньому вірш і впізнала у тексті… себе.

 Після цього молодята зустрічалися все частіше, між ними спалахнуло палке кохання. Іван з Марією вирішили поєднати свої долі. Юнак звернувся за благословенням до господаря. Але той швидко розчарував Івана. Він повідомив, що Марійка повинна стати дружиною якогось військового вдівця, вже нібито відбулися заручини і поміщик пообіцяв офіцерові відпустити свою кріпачку на волю. Знаючи круту вдачу і честолюбство сільських кріпосників, Іван не став нічого з’ясовувати, без зайвих розмов і з болем у серці залишив дівчину. Напередодні її весілля передав через служницю Марійці лист, у якому повідомив причини свого неочікуваного від’їзду. До нього додав золоту каблучку з написом «На пам’ять від кадета Котляревського». Цим визначенням, певне, Іван натякнув на прийняте ним рішення податися на військову службу.

Дуель закоханих сердець

Дослідники життя і творчості Івана Котляревського сходяться на тому, що саме нещасне кохання привело автора «Енеїди» до війська. Від 1796 року Іван вже числиться у Сіверському карабінерному полку російської армії, сформованому з українських козацьких сотень на Слобожанщині. Окремі підрозділи полку дислокувався у Новомиргороді, його казарми виструнчилися рядами на берегах мальовничого озера Лонго, що відділялося від Великої Висі широкою мальовничою долиною. Ще кілька рот полку розміщувалися у Новоархангельську. Прапорщику Івану Котляревському, як прикомандированому до штабу полку, доводилося частенько бувати у роз’їздах, чути розмови різних людей. Від когось дізнався, що із панського маєтку в Золотоноші якийсь гульвіса-поручник викрав красуню-кріпачку. Виявилося, що той баламут служив у Сіверському полку разом із Котляревським. Іван, розшукавши поручника, впізнав його. Ще у часи учителювання Котляревського у поміщика гульвіса часто приїздив до Золотоноші і брехливими обіцянками обплутав мозок поміщикові Марії, і той вирішив видати за нього сироту-служницю.

Горда і закохана Марія втекла від пана у Чорногірський монастир, і все подальше життя прожила черницею.

Та дівчина дуже любила свого Йвана, сподівалася на його повернення. Коли ж стало зрозуміло, що господар затіяв чорну справу, вона у відчаї спробувала накласти на себе руки. Тільки випадок врятував життя закоханої дівчини. Горда і закохана Марія втекла від пана у Чорногірський монастир, і все подальше життя прожила черницею.
Іван, довідавшись про гірку долю коханої, вирішив розправитися з її кривдником: він викликав поручника на дуель. Результат став невтішним для того: його постріл був невдалим, а Котляревський не промахнувся і тяжко поранив суперника. За участь у дуелі прапорщика негайно доставили до командира полку Дотішампа. Іван і друзі чекали найгіршого. Але сталося неймовірне: замість очікуваного суворого покарання прапорщика Котляревського підвищили у званні і він став поручником. До того ж, командир полку взяв його до себе ад’ютантом. Причиною такої благодушності генерала вважають те, що він дуже любив літературу, надто поезію. На той час всі, хто хоч трохи знався на українській мові, запоєм читали «Енеїду». Дотішамп не був винятком. Він, як й інші читачі, чекав продовження поеми, над якою увесь вільний від служби час працював автор.

«Одинокий я, нежонатий я…»

Котляревського тримали в армії, звичайно ж не заради літературної творчості. На першому плані була військова служба, з якою він блискуче справлявся… Але внаслідок поранення у грудні 1806 року, корпусний ад’ютант

Котляревський подав у відставку, востаннє відвідав Новомиргород, деякий час жив у сусідньому Златополі у двоюрідної сестри Ганни Скоробогач. А згодом назавжди поселився у рідній Полтаві – це місто він любив більше всіх на світі. За останні 28 років життя Іван Петрович залишав Полтаву вкрай рідко та й то за службової потреби. Він спорудив собі невеликий будинок над Ворсклою, церкву біля нього. У будинку письменника ніколи не було господині, якщо не вважати економку Мотрону, на яку він переписав садибу. Його серце так і лишилося зайняте однією єдиною жінкою – Марійкою із Золотоноші. Як згадували сучасники, багато панянок задивлялися на Івана у молодості, та він був байдужим до усіх, до кінця життя так і не одружився.

 …Можливо, причиною самотності автора «Енеїди» та «Наталки Полтавки» була ще одна жінка. У архіві декабриста Сергія Волконського знайдено загадковий рядок: «Котляревського від каторги врятувала жінка, яка його любить». Відомо, з якою жорстокістю цар Микола І розправлявся зі своїми політичними противниками, у тому числі – з декабристами. Щоб врятувати приреченого від каторги, треба було мати дуже вагомий авторитет імператора. Саме такою була Варвара Рєпніна – дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна, одного з найвідданіших служителів престолу.

Родина Рєпніних 17 років прожила у Полтаві. Варвара була онукою останнього гетьмана України Кирила Розумовського, яскрава і сильна особистість. Вона відважилася у 1807 році пройти через палаючу Європу, щоб звільнити з полону чоловіка. Сам Наполеон Бонапарт захоплювався вчинком героїчної українки. Рєпніни тісно спілкувалися із Котляревським, генерал подарував письменнику свій портрет, Варвара замовила автору «Енеїди» переклад творів французьких авторів – це чтиво у ті часи було надзвичайно популярним у сентиментальних, нудьгуючих жінок поміщицького середовища. Між Котляревським і Варварою, схоже, не було любовних зв’язків. Їх єднало почуття поваги і довіри. Вона врятувала Котляревського від каторги, він віддано працював над її незвичайним завданням. Три томи, по 500 сторінок, письменник перекладав 15 років, закінчивши роботу за чотири місяці до смерті. 

Джерело: na-skryzhalyah.blogspot.com.

Марина ЛУГОВА.

Читайте також: «Щоб помститися колишній коханці, викрав і задушив її доньку».