Надійна підтримка колег-газовиків стала для воїна волинської бригади справжньою опорою на передовій

Василь Подзізей захищав Україну у складі 100-ї бригади. Спочатку була 100-та ТРО, а тепер 100 окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ, так звана волинська «Сталева Сотка». Василь Подзізей – головний сержант взводу, півтора року керував взводом, виконував обов’язки командира взводу.

Про це пише Волинська філія «Газмережі».

До повномасштабного вторгнення чоловік працював слюсарем екстреної служби 104. Демобілізований. Після служби повернувся в газорозподіл, якому присвятив більше, ніж 20 років свого життя і зараз працює майстром з аварійно-відбудовних робіт АДС Волинської філії «Газмережі».

«24 лютого, ранок, четвер, прийшов з нічної зміни. Думав день і ніч…Мені було 54 роки й вирішив йти захищати Україну та свою родину. Вранці, 25 лютого, пішов до військкомату. Мене, як старого, спочатку вернули, але після обіду знову пішов і добився свого – взяли. І таки дозволили воювати. Так потрапив у перший взвод, третю роту, 55-й батальйон, 100-ї нашої волинської бригади, «Грізної Сотки», - пригадує перші дні Василь Подзізей. – Півтора року виконував обов’язки командира взводу».

Газовик зізнається, що з усіма хлопцями підтримує зв’язки, небагато й лишилося, 8 чоловіків з тих перших, що пішли й ще служать.

«24 лютого – була в мене велика злість на ту несправедливість, усвідомлював, що треба йти й відвойовувати рідну Україну,- згадує пан Василь.- Біля військкомату тоді було море людей. Я виконував свій конституційний обов’язок, пішов добровільно, мобілізували та воював. Штамп з 26 лютого – військовий. Хлопці всі толкові, бойові, самодостатні, приїхало дуже багато з Європи: фермери, підприємці…»

У молодому віці служив у спецпідрозділі. Досвід допоміг.

«Україна – понад усе, моя мотивація – незалежна Україна. У нас найкращі позиції були. Одержав нагороди, але це заслуги всіх хлопців, а не моя особиста. Воювали за двісті метрів від ворога, нас бомбили, ми копали, зробили потужні позиції. Наша 100-та бригада не здала жодної позиції, це заслуга наших хлопців. Усі мотивовані, як один. З часом виходили зі строю через поранення, - розповідає Василь Подзізей. - Усі один за одного були, стрій тримали плече в плече. Комбриг приходив до мене на позиції за 200 метрів від ворога, і комбат дуже часто».

Моральний дух підтримували хлопці. Ділиться спогадами: «Нас бомблять з мінометів, ствольної артилерії. Сиджу стежу. Кожен, коли були постійні прильоти про себе не один раз промовляв молитву. Три пресклопи нам прислали. Я спостерігаю крізь нього, а тут чую так дзелень- дзелень. Повертаюся, а в мене був такий побратим Василь Євін (нещодавно йому вже 60 років стукнуло), дивлюсь, а він каву робить і кажу йому: «Тьоса, ти що здурів?». А він каже: «Каву хочу!». Тоді я й кажу йому: «То вже зроби мені». А каву в нас на маленьких туристичних балончиках готували. Так один одного підтримували (усміхається). А коли вже бачили, що наступають, тоді була злість велика і добре ми дивились куди цілитись. Дуже велика злість через цю несправедливість, дивитись як лізли на нашу українську землю загарбники, - каже пан Василь - Було залишив своє горнятко гарячої кави й, напевне, забув, а ворожий снайпер вночі прострілив її, куля пройшла навиліт».

Друзі та родина – найбільша підтримка в житті пані Василя.

«Побратими привітали з Днем народження – наші літуни дроном підбили ворожого танчика. Це був гарний подарунок мені на 55-річчя. І ще мені так написали: «З Днюхою тебе, «Газ»! Моя родина – найбільша сила, яка давала мені можливість воювати. Добре, коли знаєш, що хтось вдома тебе завжди чекає, любить ..(дружина син і донька). Це правда, - з усмішкою ділиться думками газовик. - Надзвичайно багато означає для військового на передовій. Переживав за дружину. Ніхто ніколи з наших правди дружинам не розказував.

Друзі, колеги-газовики в мене надійні. Всі допомагали, як могли й чим могли. Друзі з Володимирського відділення Волинської філії «Газмережі» все передавали мені через волонтерів. На річницю моїй дружині Андрій Макарчук, мій «газовий» керівник, подарував букет з понад 30 троянд».

Газовик працює, вболіває за побратимів і очікує на швидше закінчення війни: «У день 3 річниці повномасштабного вторгнення хочу сказати, щоб трималися всі гурту, щоб хлопці відчували найціннішу для них підтримку своїх рідних і близьких, бо для них насправді це дуже багато означає. А там, на передовій, це особливо гостро відчувається. Те слово підтримки…Хочуть усі, щоб швидше війна закінчилась, бо постраждало багато Патріотів, Героїв... Для нас, українців, це Вітчизняна війна, а якщо дивитись масштабно, то нашими руками, українців, йде зараз третя світова війна. Дуже багато несправедливості…Якби нам дали вчасно зброю, то б і війна давно закінчилась...»

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: 110 тисяч лучан отримують воду завдяки сонячній енергії.