Вогники біля святого образа

Потрібно було за будь-яку ціну затягти Валентину сюди, щоби вона розвіялася, відсторонилася від похмурих думок. І Мар’яна пішла на хитрість: зателефонувала сестрі й призначила зустріч. Ледь не плакала по телефону, хоч і боялася зурочити власне сімейне щастя. Вони так давно не бачилися і навіть розмовляли телефоном рідко – завжди не було часу на спілкування, яке з кожним роком ставало щораз більшою розкішшю.

Хоча Мар’яна народилася лише на рік пізніше за Валентину, але долі в них були дуже різні. Валентина рано вийшла заміж. Швидко в них із Олегом народилася дитина, довелося покинути навчання: у ті лихі злиденні роки їхньої молодості треба було працювати, а на саморозвиток часу не вистачало. Невдовзі в молодій родині з’явився другий малюк.

Мар’яна ж іще зі школи полюбила іноземні мови. Вивчала спочатку англійську, слухаючи не повністю заглушений звук в іноземних піратських фільмах, які показували по телебаченню. Тоді всерйоз захопилася французькою. Їй пощастило проявити себе і в університеті. Ще студенткою неодноразово побувати в Європі.

Так і жили сестри – кожна своїм життям. Обидві – нещасливі, бо бачили, як піском крізь пальці збігає молодість.

І поки Мар’яна займалася кар’єрою й зовсім не думала про жіноче щастя, Валентина виховувала дітей, боролася з безгрошів’ям. А тоді чоловік потрапив під скорочення і, як це часто буває, зазирнув до пляшки, тоді ще раз і ще… Це вже був зовсім не той Олег, якого так палко кохала Валентина. Діти росли, Валентина намагалася захистити їх і від батька, і від життєвих негараздів. Згодом Марічка та Сашко звикли, що все в родині – для них, почали ображати матір. Не було дня, щоби бідна жінка не телефонувала молодшій сестрі й не плакалася у слухавку.

І ось Валентина вирішила обрубати все це, почати життя з початку та поїхала на заробітки в Італію. Не знаючи ні мови, ні звичаїв, за копійки, якщо порівнювати з тамтешніми робітниками, вона сім років доглядала старих італійців і надсилала гроші неповнолітнім дітям. Забувала Валентина на тій іноземній панщині і про свою вроду, і про те, що є жінкою, а в скайп виходила з телефону так, аби сестричка не бачила її змученого обличчя.

А життя Мар’яни потроху йшло вгору, хоч і надто повільно. Замало було її краси й розуму, щоби лише власними силами досягти успіху. Потрібні були гроші та знайомства. І гроші великі, та й тусовки, забирали час і фінанси, бо їхньому рівню треба було відповідати постійно.

Так і жили сестри – кожна своїм життям. Обидві – нещасливі, бо бачили, як піском крізь пальці збігає молодість, і нічим не могли собі зарадити.

Повернулася з Італії Валентина, не змогла більше жити на чужині. Постійно змінювала роботи Мар’яна, шукаючи кращого місця. Та добре там, де нас нема…

 Про все це думала Мар’яна, чекаючи на старшу сестру в затишній кав’ярні та зігріваючись гіркою кавою без цукру. Так довго вона боролася, аж поки… ні, про це навіть казати вголос якось боязко, щоби не злякати того метелика щастя, чиї тріпотливі крильця такі ж лагідні, як руки… Ні, про це теж краще не думати!

«Мар’яна опустила очі: як зізнатися, що вона обманула сестру й у неї все гаразд?».

Мар’яна несвідомо торкнулася свого живота. Її серце вже три місяці билося в унісон із маленьким серденьком чи то хлопчика, чи то дівчинки. Невідомо, хто народиться, та й нащо про те знати? Дитина – це диво, особливо, коли тобі трохи за сорок, і той, хто подарував цьому диву життя разом із тобою, дивиться на тебе, мов на Мадонну.

Жінка глибоко зітхнула й ковтнула уже прохололої кави. Сестра затримувалася, і це – насторожувало. Невже вирішила не приходити? Невже так само потопає у відчаї й не знає, чи сердитися на невдячних дітей та чоловіка-пияка, чи молитися за них усім святим?.. Невже знову прагне залишитися на самоті зі своїм горем?

Від цих думок Мар’яну відволік якийсь рух біля дверей, і до кав’ярні ввійшла висока білява жінка. Роззирнувшись, вона повісила на вішак свій сірий плащ, певно, куплений навіть не позаминулого сезону, і попрямувала до столика біля вікна, де сиділа Мар’яна. Чорна сукня підкреслювала її худорляву статуру, біляве волосся охайно зібране на потилиці, та на обличчі майже немає косметики, а під очима залягли чорні тіні.

Мар’яна підвелася, упізнавши сестру, яку так довго не бачила.

– Привіт, сестричко, – мовила Мар’яна, коли вони обійнялися. – Ти пофарбувала волосся, Валю.

– Та я вже наполовину сива, Мар’янко, – усміхнулася вона, займаючи місце навпроти сестри. – Як ти, маленька?

Стільки років минуло, а вона все ще для Валентини – маленька… Мар’яна опустила очі: як зізнатися, що вона обманула сестру й у неї все гаразд? Обманула, бо інакше не докликалася б її ще кілька місяців.

– Гадала, що ти не прийдеш, – тихо мовила Мар’яна.

– Я теж так гадала…

Валентина обирала собі каву, і Мар’яна помітила, що, як і раніше, манікюр у сестри – саморобний. Вона ж уже й забула, що таке доглядати за собою без сторонньої допомоги. Ось тільки донедавна цей престиж мав значення, а тепер…

– У тебе нова сукня? – запитала Мар’яна. 

Ідея покликати сестру в цю кав’ярню нині не здавалася такою гарною, та й запитання було дурне. Видно ж, що сукня нова тільки для Валентини, але ж куплена, найімовірніше, у секонді.

– Нова, сестричко, – Валентина здійняла на сестру погляд, і та з подивом відмітила, що блакитні очі, які вони обидві успадкували від матері, зараз ясні, а не тьмяні від постійних сліз. – Ти ж нічого не знаєш, Мар’янко. Я пішла з дому, у чому була, пішла. Покинула Олега, хай живе своїм життям: стільки років без мене був, то й не шкодуватиме. Дітям я теж не потрібна. Сашко за мої зароблені на чужині гроші будинок змурував, та для мене й маленької кімнати в ньому немає. Марічка заміж виходить, у неї жених із квартирою в центрі міста. Хай будуть щасливі, а я хоч трохи для себе поживу.

Валентина так спокійно казала про це, що Мар’яна здивувалася її тону. Зовсім іншою була знедолена сестра в їх розмовах по телефону та скайпу. Інакше думала… Та й вона сама інші цінності вважала прийнятними до тої випадкової зустрічі в метро… Але ж чому у Валі такі тіні під очима? Невже сама стала заливати «за комір», тому й життя вже не здається таким темним?

– Я зараз не живу в місті, – вела далі Валя. – Зустріла чоловіка. Трохи старшого за себе. Він – фермер, мене до себе забрав, пилинки здуває. Хоче офіційно наші стосунки оформити. І діти в нього є, дорослі вже. Нормально до мене ставляться. Тільки знаєш, Мар’янко, зазіхає хтось на людське щастя, – вона стишила голос. – Поїхав мій трохи грошей заробити, щоби поле було чим засіяти, і в аварію потрапив. Гадали, що розбився. А він – живий,

Мар’янко! Розумієш? Живий! У лікарні, але живий. Я тому й запізнилася, що в нього була.

Валя відвернулася, щоби змахнути сльози. Сльози радості. А Мар’яна замислилася, наскільки ж сильна духом її сестра: на крилах прилетіла, вважаючи, що в маленької Мар’янки щось сталося. Приїхала здалеку, аби втішити, хоч сама могла стати вдовою ще до весілля. Тяжка жіноча доля, і зазіхає світ на наше щастя, – правду каже Валентина, хай вона ніколи й не спілкувалася з тими, від кого залежить мода, а її нова сукня з секонду.

– Так хотіла тебе побачити, гадала, що з того пекла тебе й не витягну, – нарешті наважилася зізнатися Мар’яна. – Усе добре в мене, сестричко. У мене дитинка буде.
Валентина усміхнулася і знову проникливо подивилася на сестру.

– Це так добре, коли носиш дитя під серцем. Давай сьогодні до церкви сходимо, Мар’янко? Подякуємо Богу за наше щастя, щоби світ на нього не полював, а ми одна одній завжди правду про себе говорили, не ховаючи ні горя, ні радості.

– Давай, сестричко, – погодилася Мар’яна.

Вони ще півгодини побули в кав’ярні, згадали батьків, яких давно немає серед живих, погомоніли про молодість, навчання, спільних знайомих, розповіли про своє життя. А тоді, коли недовгий день помережало золотавими променями призахідного сонця, пішли до церкви із синіми банями. Хто знає, чи є у світі щастя для кожної людини, та якщо щире слово покличе і збереже його, лише на нього й можна покладатися.

У храмі сестри з такими різними долями молилися за коханих людей біля однієї ікони – ікони Божої Матері.

Захисти, Богородице, всіх жінок та їхнє щастя, що вогниками тонких свічок тріпотить біля Твого святого образа.

Джерело: prytchi.in.ua.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: «Тепер я знаю, що можна одночасно любити одну людину, а кохати – іншу».