Полонену українку хотіли спалити живцем у печі

Морська піхотинка Інга Чекінда служила в 1-му батальйоні морської піхоти, коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Командування Інги наказало жінці повертатись у тил, проте вона натомість долучилася до боїв за Маріуполь.

Під час оборони міста піхотинку разом з іншими захисниками та захисницями взяли в полон, у якому вона пробула близько пів року.

 Каже: «Ти, що у нас – міцний горішок?» – і вдарив по вухах двома руками. У мене закрутилася голова.

Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з Інгою, яка вперше розповіла про свій досвід ув’язнення, і про те, що з українськими жінками роблять у рашистському полоні.

За пів року Інга змінила чотири місця позбавлення волі. Вона була в Оленівці (Донецька область), СІЗО №2 у

Таганрозі (рф), у жіночій колонії у Валуйках (Білгородська область рф), а також у Малій Локні (Курська область рф).

«Якщо ти не розкажеш все, я зґвалтую твою посестру»

«Першою була Оленівка. Нас тримали там недовго – десь днів сім. А 19 квітня (2022 року. – Ред.) нас привезли в Таганрог, СІЗО №2. І тоді вже почалося пекло. 

Перші два дні нас не чіпали. Росіяни виводили два рази на перевірку – зранку та ввечері. Там «вертухаї» ще могли познущатися. Били по ногах, щоб розводили їх дуже широко, і ти не маєш права зводити. Ти стоїш і таке враження, що в тебе зараз хребет трісне на дві частини. 

Так вони показували свою перевагу над нами. А потім в один із днів приїхав лейтенант. Він не ховав свого обличчя, і ми потім зрозуміли, що його привезли туди вибивати з нас інформацію. Коли лейтенант вперше зайшов у камеру, то взяв мене за волосся, вивів з камери, поставив до стінки й сказав: «Ноги – на ширині плечей», і вивернув мені руки.

Каже: «Ти, що у нас – міцний горішок?» – і вдарив по вухах двома руками. В мене закрутилася голова. Тоді я зрозуміла, що мені буде «триндець». 

 Інга перебувала в камері зі своєю посестрою. Це – дівчина-зв’язківиця, з якою морська піхотинка служила в одному батальйоні. Так трапилося, що їх разом посадили в одну камеру, що знаходилася напроти кабінету, де росіяни проводили допити. 

«Цьому лейтенанту не треба було мене далеко волочити. Він мене з камери забирав і одразу – в той кабінет. Я ніколи не забуду його обличчя і його очі. Це – очі людини, в якій немає життя. Він дивиться на тебе, наче жива людина, але в очах немає життя, вони – прозорі. Він мені сказав: «Запам’ятай мене на все своє життя. Мій позивний – «Смєрть». І він показав свої руки – у нього не було фаланг на руках. Вони були відбиті, просто – одна суцільна кістка. І я його запам’ятала… 

 Мене закинули в кімнату, де я побачила пічку. Дуже велику пічку, куди, здавалося, можна поставити труну і вона там згоріла б.  Самому лейтенанту було все одно – чоловік ти чи жінка. Він бив з усієї сили. Лупцював мене три дні, і в мене на нозі з’явилася величезна гематома.

Одного дня він сказав: «Якщо ти не розкажеш інформацію, то я зґвалтую твою посестру». Привели мою посестру. Він ударив її в сонячне сплетіння і вона впала на коліна, тому що їй було дуже боляче. Він запитує: «Смоктати вмієш?». А вона – молода дівчина, 25 років, вона ще життя не бачила. Каже: «Не вмію» і плакала. Плакала від того, що було образливо.

Він дивиться на тебе, наче жива людина, але в очах немає життя, вони – прозорі. Він мені сказав: «Запам’ятай мене на все своє життя. Мій позивний – «Смєрть». 

Він ще раз спитав: «Смоктати вмієш?». Вона знову плаче і каже: «Ні». Я тоді кажу: «Давайте, я це зроблю». У нього був дерев’яний молоток із ручкою сантиметрів тридцять. Він сказав мені взяти цей молоток, одягнути на нього презерватив і смоктати. Я робила те, що він казав зробити цій дівчині, аби тільки він її не чіпав. Я це робила і плакала. А він каже: «Чого ти плачеш, я тобі зараз твої зуби виб’ю». Ну ось такий неадекватний повністю». 

«Пічка була включена і горіла… Це був нелюдський крик»

«Іншого дня забрали мою посестру. Я думала, що вже ніколи її не побачу. Потім я почула крик і зрозуміла, що це вона плаче. Не просто плаче, а кричить. Це був нелюдський крик. Я вам не можу передати, як це страшно. Досі чую цей крик у себе в голові. 

Коли посестру повернули в камеру, вона розповіла, що її відвели у кімнату з пічкою. У ту саму, де людину можна запхнути цілою і спалити. Пічка була включена і горіла. Спочатку цей лейтенант вдарив її разів 40, а потім разом із кадирівцем почали її пхати в цю пічку. Один узяв за одну ногу, а інший – за іншу. І вони почали її пхати у цю пічку. Тоді я згадала крик, який чула. Я спитала: «Як вони тебе так повністю запхнули?». Вона відповіла, що навіть не пам’ятає цього моменту, бо її свідомість вимкнулась. Тільки відчула, як вогонь торкається обличчя. Вони не запхнули її повністю, а хотіли вивести з рівноваги… 

…Після Таганрога нас повезли у Валуйки (Білгородська область). Там була жіноча колонія. І останнє місце ув’язнення – Мала Локня, Курська область.

Коли ми знаходилися у Валуйках, мені наснився сон. Може пам’ятаєте, був раніше журнал «Burda Moden». Я бачу той журнал, де чітко написано «2025 рік». Я ще тоді подумала: «О Боже, війна буде ще три роки? Нам так довго сидіти?». А сьогодні вже – 2025 рік, і я думаю, може, недарма мені тоді той сон наснився. Може щось буде з Україною в цьому році».

Яніна КОРНІЄНКО.

Читайте також: Як Залужний написав про зустріч із Зеленським у Лондоні.