«Вона привіталась – і мені від того так стало добре».
Воїн, який втратив зір і руку, просив кохану… покинути його
Історія кохання ветерана та медсестри, які врятували одне одному життя
Військовий із Марганця Іван Розуман та його дружина Тетяна зустрілись у шпиталі, де чоловік лікувався після поранення, а його половинка – працювала медсестрою… Далі були романтичні побачення, освідчення
Потім Іван повіз кохану до рідного міста, на Дніпропетровщину, до батьків. Але дорогою потрапили під ворожий обстріл. Відважний воїн, рятуючи кохану, накрив її собою і отримав важкі травми – втрату правої руки та зору. Але це, зізнається він в інтерв’ю «ФАКТАМ», ще більше зміцнило їхній союз й тепер закохані називають один одного янголом-охоронцем.
Тепер закохані називають один одного янголом-охоронцем.
– Моя батьківщина – Марганець. Місто весь час обстрілюють, окупанти гатять з окупованого Енергодару, від нас це за 15 кілометрів. Містечко наше шахтарське, тому і я не мав вибору, після закінчення місцевого технікуму також пішов працювати на шахту. Небезпечно, але мені подобалося, – каже «ФАКТАМ» Іван Розуман. – Вранці 24 лютого мені подзвонили з військкомату і повідомили, що треба їхати до них. Я мав можливість залишитись, адже шахтарі мали бронь. Проте обрав захист держави, бо давав присягу. Мене взяли до 25-ї десантно-штурмової бригади водієм-кулеметником.. Восени 2022 року в складі штурмового підрозділу брав участь у Слобожанській операції, коли ми з побратимами звільняли Харківську область. Я щасливий, що був тоді поруч із ними, хотів помститись окупантам за полеглих і звільнити наші землі. Ви бачили б, як нам раділи люди. Ці сльози в їхніх очах досі – в моїй голові.
– Коли ви отримали своє перше тяжке поранення?
– Це був жовтень 2022 року. Ми штурмували позиції ворога у Червонопопівці на Луганщині. Уламками посікло таз і пах, зламало дві кістки й роздробило ліву ногу. Я тоді відчув сильний біль, стало важко дихати. Ліва нога, здавалося, просто висіла на шкірці… Прооперували в Краматорську, кінцівку врятували. Але через те, що виникли ускладнення, відправили у Кременчук. Це був уже 2023 рік. Пригадую, як у палату зайшла мила та симпатична медсестра. Звали її Тетяна. Вона привіталась – і мені від того так стало добре. Перший час соромився підійти до неї. Ходив до її поста, роздивлявся… Жартував, що мушу «штурмувати» цю непросту позицію. Якось із другом відпросились у місто, і я приніс дівчині шоколадку. Запросив на каву.
Так і закрутилось…
Тетяна стала моїм першим та єдиним коханням. Ми стали жити разом. У вересні 2023 року я освідчився Тані, і вона погодилась. Ми стали планувати весілля, мене вже зі служби звільнили через стан здоров’я.
– Далі було ще одне важке поранення…
– Так ми поїхали на Дніпропетровщину, щоб познайомитися з моїми батьками. Але потрапили під обстріл. Вороги запустили дрони зі скидами. Я намагався відкинути гранату. Закрив своєю спиною Тетяну, тоді пролунав вибух. Я ще був при свідомості, якось намагався допомогти собі. Зняв військову портупею, нею перев’язав руку. Так хотів зупинити кровотечу. Але підповзла кохана – і наклала турнікет.
Ця її віра та підтримка зцілили мене і дали мотивацію рухатися далі.
Я був у реанімації більше місяця. Втратив зір, частину трахеї, отримав опіки, уламкові поранення. У Тані діагностували відкриту черепно-мозкову травму, їй перебило ноги та коліна. Права рука досі нормально не працює, бо туди поцілив уламок.
Коли я прийшов до тями, не міг розмовляти, бо мені видалили частину трахеї. Тому у записках благав Таню покинути мене, бо розумів, що не бачу і шансів нема. Навіщо дівчині такий тягар. Ще ж молода, знайде своє щастя. Але вона й слухати не хотіла. І ця її віра та підтримка зцілили мене і дали мотивацію рухатися далі.
Ми розписалися у лютому минулого року. Медики мені наростили два хрящі трахеї, і я сказав «так» у РАЦСі. Живемо ми тепер у Києві. Працюємо у благодійному фонді, який опікується незрячими ветеранами. Щодня кількість тих, хто втратив зір через війну, зростає. І це – сумно.
– Як ви адаптувались до життя після поранення? Про що мрієте?
– Мріємо про дитину, власне житло, вишневий сад. Щоби були сучасні технології, аби відновити втрачений зір. На це є маленька надія… Активно веду соціальні мережі, знімаю блоги, де із допомогою дружини готую. Планую пірнути в океан з аквалангом, і щоб потім інструктор описав, що він побачив…
