Повстанця «Гордого» чекісти закидали у схроні гранатами, але він все одно вижив

Доля кожного українського повстанця по-своєму унікальна. Андрій Коляда, 1922 р. н., жив у селі Датинь Седлищанського (Старовижівського) району. Як випливає з матеріалів його архівно-кримінальної справи, відносини з радянською владою у нього не склалися ще до війни. У травні 1941-го у Датині хтось пограбував касу сільради, забравши всі гроші, зібрані з населення. Каральні органи запідозрили в цьому Андрія. Коли він дізнався від батька, що його шукають, то відразу ж перейшов на нелегальне становище. Разом із Григорієм Макарусем майже два місяці ховалися у замшанівському лісі. Під час німецької окупації жив із батьками та допомагав їм по господарству. Після повернення «совєтів» весною 1944 року знову почав ховатися. У жовтні до Андрія зайшли три повстанці, серед яких був знайомий Василь Хрущ на псевдо «Ворон». Вони запропонували вступити в УПА і Коляда відразу ж погодився. 

Пізніше він згадував: «Прийшовши у синівський ліс разом із «Вороном» та двома невідомими, я був приведений до командира чоти «Перченка» (Микола Косарик, пізніше командир сотні УПА. – Авт.) із с. Буцинь Старовижівського р-ну. «Перченко» зарахував мене в чоту рядовим, при цьому попередив, що я завжди повинен знаходитися з ним. Через кілька місяців «Перченко», переконавшись у тому, що я акуратно виконую всі його доручення, призначив мене зв’язковим між собою і кущовим провідником ОУН «Косом» (Андрій Михалевич, с. Замшани. – Авт.). З цього часу я через кожні два тижні ходив на домовлене місце, куди також приходили зв’язкові від «Коса», де ми обмінювалися поштою – грипсами». 

Старший брат Коляди – Прокіп – вступив в УПА ще у 1943 році під псевдонімом «Кармелюк». Восени 1944-го він загинув у бою з військами НКВС. Разом із тестем загиблого Андрій поховав брата на датинському кладовищі. Три інші брати – Петро, Іван та Дмитро – були мобілізовані в радянську армію, але потім – арештовані та засуджені. Очевидно, так їх покарали через братів-повстанців. 

У загоні «Перченка» Андрій отримав автомат і псевдо «Гордий», оскільки був високий, чорнявий і красивий. Після поразки у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВС, Коляда разом із «Яремою» (Мазурик Василь із 
с. Датинь), «Дорошем» і «Чумаком» пішли на з’єднання із боївкою «Коса». Він дав команду розійтися на зимовий період по схронах. Андрій з двома товаришами облаштували схрон у селі Велимче, у дворі Христини Маргес. Частину продуктів – м’ясо і зерно – повстанці заготовили заздалегідь і зберігали у схроні в лісі. Інші продукти їм давала Христина, яка також готувала їжу. Пізніше, під час допиту, Коляда розповів, що він жив із цією дівчиною і вона народила від нього дитину.

…Група повстанців якось проходила вночі біля хати жительки села Датинь на ім’я Юхимка. Помітили в будинку світло, заглянули у вікно і побачили бійців винищувального батальйону. Постукали в двері, їм відкрили, і коли зайшли в кімнату, там було 4 стрибки. Повстанці наказали їм здати зброю, і бійці без опору віддали свої гвинтівки. Трьох стрибків відпустили, а четвертому – Онуфрію Сичу з Вульки Качинської – «Ярема» наказав іти з ними. Сіли в сани і поїхали на хутори в ліс. Там «Ярема» сказав, що Сича треба розстріляти, бо він раніше розшукував повстанців. «Дорош» пострілом із автомата убив цього бійця.

У цей час боївка «Яреми» припиняє зв’язки з ОУН і фактично перетворюється на «дику групу». Витяг із «Літопису УПА»:

«Група ця займається грабіжжю населення та своєю неморальною поведінкою компромітує українських повстанців. Перед населенням говорять, що все роблять із наказу УПА. Група «Яреми» начислює 4 осіб, діє в околицях с. Датинь, Синово і Підсинівка Старовижівського р-ну… В липні 1946 р. ця група нав’язалася з Денисом («Косом») і на дальше вдержує зв’язки. Уємною стороною є те, що з подальших наказів група виконує лише те, що припадає їй до вподоби. Є надія, що з бігом часу по певному перевихованні вона буде робити роботу» (т. 8, с.1225–1226).

Ймовірно, саме цим пояснюється участь групи «Яреми» у ще одній розправі. Свідчення жительки села Датинь Параски Шевчик:

«Восени 1946 р., після демобілізації із Радянської армії, прибув додому мій чоловік – Шевчик Григорій. Будучи в рядах Радянської армії, він присилав фотокартки, де був знятий у формі сержанта, він був призваний ще весною 1944 р. Після того, як прибув мій чоловік, на третій день, прийшли бандити і забрали у мого чоловіка все військове обмундирування, в якому він прийшов додому. Через три тижні знову прийшли бандити, серед яких я впізнала по голосу Коляду Андрія. Вони запитали, хто господар, вивели мого чоловіка в сіни, де побили його ногами і називали комуністом, потім біля хати на вулиці вбили його із автомата. Бандити забрали з хати документи чоловіка і 500 крб. грошей, які чоловік позичив на купівлю коня, але купити не встиг».

 Пізніше районному провіднику Старовижівщини Андрію Михалевичу («Косу») вдалося повернути цю «дику групу» до ідейної боротьби. У квітні 1947-го «Гордий» із товаришами забрали з медичного пункту в Датині 100 пачок бинтів, медикаменти та шприци. Все захоплене передали «Косу».

Після вступу до боївки ще двох хлопців облаштували другий схрон у хаті жительки Датиня Мотрони Півень, де повстанці були до весни 1947-го. Як потепліло, перейшли в ліс. «Ярему» районний провідник направив у Камінь-Каширський район. У квітні Андрій Коляда з кущовим «Вершенком» пішли у велимченський ліс на зустріч із «Косом». Він доручив Андрію бути станичним по селу Датинь і дав йому відповідні настанови:

«По с. Датинь створити сітку інформаторів, яким давати завдання подавати інформацію про пересування і діяльність військових Радянської армії, співробітників МГБ і МВД, де проводяться засідки. Крім того, інформувати повстанців про діяльність радянсько-партійних органів у селі, які проводяться збори, які питання вирішуються на цих зборах, хто проявляє активність.

1.    Усіма засобами зривати заходи радянської влади – хлібопоставки, виконання податків, вивіз лісу, а також – колективізацію.

2.    Роззброювати бійців винищувальних груп, або залучати їх на свій бік.

При зустрічі з співробітниками МГБ і МВД, а також представниками радянсько-партійного активу, докладати всіх заходів, щоб захопити їх живими і доставляти референту СБ «Панасу», який знаходиться біля районного провідника ОУН «Коса». Якщо не вдається захопити живими – знищувати. В тому випадку, коли будуть напади з боку військових і не буде можливості відступити, то живими в руки ворога не здаватися, а в останній момент покінчити з собою».

«Гордому» вдалося залучити до підпільної роботи кількох жителів Датиня, які свої інформації передавали станичному як усно, так і письмово. Федір Шевчик дав повстанцям понад 50 кг муки і 2000 крб. грошей. Фінагент села Датинь – Буднік Максим – давав продукти та повідомляв різну інформацію. Біля його хати, у лісі, був облаштований схрон.

Голова сусідньої сільради з Вульки Качинської (з 1946 року – Ставище), за висловом повстанця «Чорного», теж був дуже добрим чоловіком і передав йому 40 автоматних патронів. Серед надійних зв’язкових «Гордого» був і житель сусіднього села Качин Камінь-Каширського району. Під час допиту слідчими МДБ він розповів:

«У мене, як у станичного, були такі зв’язкові: у 1945 р. повстанець «Калина» здався органам радянської влади і таким чином легалізувався. «Чорний» розповідав мені, що вони зустрілися з легальними зв’язковими в домовленому місці 28 серпня 1947 р. і пішли по хуторах с. Качин. Біля однієї клуні, на хуторі, почули хропіння. Коли «Чорний» і «Калина» зайшли в клуню, то виявили там господаря цієї клуні, розбудили його і він сказав, що в клуні на сіні сплять районні працівники. Тоді «Чорний» залишив «Сосну» на посту біля клуні, а сам разом із легальними повстанцями залізли на сіно, де спали працівники радянсько-партійного активу, і відкрили вогонь із вогнепальної зброї. В результаті перестрілки був убитий 2-й секретар РК КП(б)У Камінь-Каширського р-ну Баранов, а трьох інших важко поранили. «Калина» користується великою довірою у радянських працівників і тому передає багато цінної інформації про всі заходи. Одночасно «Калина» є секретарем комсомольської організації с. Качин і знає про настрої всіх місцевих активістів.

Ще один учасник ОУН – «Хмара», у 1945 р. вийшов із повинною і вступив у винищувальну групу с. Качин. Після цього він відновив зв’язок із бандерівцями і повідомляв «Чорному» все про діяльність стрибгрупи та заходи радянської влади. Він також, разом із «Чорним», ходив по хуторах Качинської с/р зі зброєю, яку отримав у винищувальній групі».

З літа 1947-го «Гордий» постійно знаходився разом із кущовим провідником Павлом Капітулою («Вершенком»), для них був облаштований окремий схрон у михнівському лісі. На той час повстанці були добре озброєні. Коляда мав автомат ППС і револьвер системи «Наган», а у «Вершенка» був кулемет Дегтярьова, гвинтівка СВТ і пістолет ТТ. Восени, коли проходили михнівським лісом, «Вершенко» сказав Андрію: «Можливо мене вб’ють. Треба, щоб ти знав, де зберігається наш запас зброї. Пішли, я тобі розкажу і покажу». Пішли по дорозі, яка йде через ліс у село Теклине. За 200 метрів від дороги, у молодому сосновому лісі, лежали дві соснові гілки. «Вершенко» зняв ці гілки і відкрив кришку схрону. Коли Коляда заглянув туди, то встиг тільки побачити гвинтівки і ручний кулемет, а скільки всього там було зброї, не роздивився. Передчуття не обмануло повстанського командира. Незабаром їхній схрон був викритий і оточений чекістами.

АКТ

21 листопада 1947 р.                                                         м. Ратне

Ми, нижчепідписані Нач. Ратнівського РО МГБ капітан Мінєєв, ст. оперуповноважений ст. лейтенант Петрушевський і оперуповноважений мл. лейтенант Кузьмін склали даний акт про те, що цього числа у Михнівському лісі був викритий діючий бандитський схрон, у якому виявилось два бандити. На пропозицію здатися, бандити відповіли рушнично-кулеметним вогнем і викинули зі схрону дві гранати. Прийнятими заходами опір бандитів було придушено, у схрон кинуто 5 гранат і три ракети. В результаті один бандит був убитий, а другий важкопоранений. Після ліквідації опору бандитів зі схрону було вилучено зброю, яка їм належала, примітивний друкувальний верстат з дерев’яним шрифтом для друкування націоналістичних листівок та лозунгів. Різна націоналістична література, повідомлення зв’язкових та інформаторів. Після цього були прийняті заходи для впізнання бандитів. Убитий виявився бандитом із с. Велимче – Капітула Павло Романович. Мав псевдоніми «Вершенко» і «Коля». Він був заступником районного провідника «Коса», а також – кущовим. Другий бандит невпізнаний…

Невпізнаним спочатку повстанцем був Андрій Коляда («Гордий»). Він отримав важкі поранення, втратив зір, і в непритомному стані потрапив у полон. Його перший допит відбувся лише через півтора місяця. Ймовірно, його катували, тому що під час допитів у Ратнівському райвідділі підтвердив усі звинувачення. Але пізніше, під час слідства у Луцькій тюрмі МДБ, від частини свідчень відмовився. «Гордий» нікого не вбивав, тому уникнув смертної кари. 17 квітня 1948-го Військовий трибунал військ МВС Волинської області засудив його до 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах із позбавленням прав на 5 років і конфіскацією всього майна. Оскільки внаслідок поранення Коляда повністю втратив зір, покарання відбував у спеціальній тюрмі в Мордовії.

Із його трьох засуджених братів вижив лише Іван, але незабаром після повернення додому знову був репресований і вивезений із сім’єю у Кемеровську область. Коли в Андрія закінчувався термін ув’язнення, родичі не дали згоди на його утримання, через загрозу переслідувань з боку радянської влади. Тому, після повернення на Волинь, він жив у будинку для престарілих в Олиці. Там і помер, не діждавшись незалежності України.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею Ковельського району

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: В останньому бою, після 8 років на війні, Ігор Столярук прикрив собою двох побратимів.