«Кожен бій – окрема історія, кожна операція – новий досвід», – каже про війну офіцер Володимир Кіндій.
Боєць з Нововолинська : «Війна змінилася. Ми змінили війну»
Історія командира, який створює майбутнє української армії
Історія нововолинця Володимира Кіндія – це не просто розповідь про еволюцію війни від Савур-Могили до батальйону САПСАН 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Це історія про те, як Україна, зіткнувшись з агресією, не просто вистояла, а створила армію майбутнього. Сьогодні українські військові не просто використовують технології – вони створюють нові правила ведення війни, де інтелект і інновації перемагають грубу силу. І поки ворог продовжує закидати наші позиції масою техніки та живої сили, українські військові доводять: майбутнє за тими, хто вміє мислити на крок вперед.
– Я на війні з 2014 року, – починає свою розповідь офіцер Володимир Кіндій. – Палюче сонце Луганщини на Савур-Могилі і колони загарбників, які ми палили тоді, як могли. У чотирнадцятому вони розповідали казки про «віджаті» у воєнторзі танки та «знайдену на шахті» зброю. Бігали як сомалійські пірати – хто в чому.
А зараз? Зараз – це колони по 55 одиниць техніки. Але й ми вже не ті, – в голосі військового з’являються сталеві нотки, – тактика у них страшна і нелюдська: колоною у 20 чи 50 автомашин, при підтримці танків, закинути у населений пункт піхоту. З таким я зіткнувся біля села
Старомихайлове на Донеччині. 20 машин спалили, а з решти, як таракани, по посадках і по норах розбіглася піхота – вибити її звідти вже більш проблематично.
– Нинішня війна кожен день чогось навчає?
– Повномасштабна війна так і називається, бо масштаби не ті, що 2014 році. У 2022 році я вже був призначений до командування розвідротою, ми грамотно знищували колони рашистів, окремими розвідгрупами заходили до них у тил, не було їм спокою ніде. Кожен бій – окрема історія, кожна операція – новий досвід, – Володимир говорить спокійно, ніби розповідає про буденні речі, але за цим спокоєм – літопис української звитяги.
– Наше завдання – звільнити максимум територій до переговорів. Це як у шахах – чим більше фігур на столі, тим сильніша позиція.
А як він змінився, обличчя засяяло, його приємна відкрита усмішка заполонила весь міський парк, де ми з ним вели бесіду, коли розповідав про харківський контрнаступ ЗСУ, у якому брав участь його підрозділ. Володимира Кіндія було нагороджено шанованим серед офіцерів орденом
«За мужність», яку офіцерам дають лише за особисту участь у бою. Володимир сьогодні – серед тих, хто змінив обличчя сучасної війни. Україна стала першою країною, яка створила повноцінні сили безпілотних систем і ми знову серед перших у їх масовому застосуванні.
– Знову ж таки, все доводилося освоювати паралельно з бойовими діями?
– Це вже не просто війна з дронами – це війна дронів, – пояснює Володимир. – Їх продумане застосування дає змогу берегти людські життя. Легше запустити 50 дронів на позицію ворога у парі з розвідувальними, бойовий дрон несе 5 кілограмів вибухівки, і розбомбити бліндаж, нори і тоді нашому штурмовику легше з автоматом довершувати справу. Воюємо і вчимося.
При цьому бойовий офіцер, заступник командира батальйону Володимир Кіндій застерігає, щоб не надто тішилися штампу, впровадженому на початку війни, що рашисти є «чмобіками». Там є кваліфіковані військові, які здатні планувати операції, і, що більш вражає при тому – вони здійснюють м’ясні штурми. За день покласти роту чи батальйон – для них це звично, через тиждень знову стільки матимуть. ЗСУ собі такого не можуть дозволити, у нас кожна людина – на вагу золота.
Офіцер Кіндій – із тих командирів нової генерації, які поєднують досвід класичної війни з інноваціями.
– Володимире, твоє слово до молоді?
– Зараз кожен молодий айтішник може принести перемогу, створюючи нові прошивки для дронів. Не обов’язково сидіти в окопі – можна керувати безпілотником за 10 кілометрів від лінії фронту. Але головне – розуміти, навіщо ти тут. Воювати будемо всі, і молодь сама повинна вирішувати це питання – не боятися окопу, бо в армії потрібні пілоти, оператори, водії, слюсарі, зварники, кухарі. Мене дратує, коли дехто ховається за вислів, що піду воювати, коли депутат зі своїми дітьми піде, – ніколи цього не буде, швидше
москаль прийде. Ми ж цього не допустимо, – продовжує Володимир.
Він говорить про майбутнє без пафосу, але з чітким розумінням мети:
– Наше завдання – звільнити максимум територій до переговорів. Це як у шахах – чим більше фігур на столі, тим сильніша позиція.
Попри війну, Володимир не втратив здатності бачити красу життя. Щойно, під час відпустки повернувшись із Карпат, мріє про відпочинок у звільненому Криму, бо він там служив, знає територію. За три роки повномасштабної війни його бригада жодного разу не була на повній ротації, але вони тримаються, бо розуміють: краще воювати там, на сході та півдні, ніж допустити ворога сюди.
– Які прогнози у бойового офіцера на ПЕРЕМОГУ?
– Якщо почнуться якісь зрушення до миру, ми, військові, дізнаємося про це першими. Відчуємо на передовій. Поки що – не відчуваємо. А люди… Якщо продовжать підтримувати армію, ми станемо ще ефективнішими. Бо зараз кожен український воїн – це поєднання досвіду, технологій і незламної волі до перемоги.
Ігор ЛІСОВИЙ.
