Таким молодший сержант Михайло Алєксєєв увійшов у Вічність.
В останньому бою син волинського журналіста, батько 5 дітей прикрив собою побратима
Відомий волинський журналіст Василь Алєксєєв повідомив про загибель на фронті сина – бойового медика, старшого сержанта 45-річного Михайла Алєксєєва на псевдо Рембрант
Допис-біль пана Василя в мережі фейсбук неможливо читати без сліз: «Україно, поверни мені сина! Як не сина – хоч тіло, аби ми на могилу там поставили хрест… Сину, сину, сину, ангел мій... Він – безвісти, бо тіло не витягнули. Михайло врятував товариша від дрона, а сам загинув. Тіло планують витягнути. Другий – легкий…».
Трагічна подія сталася 11 березня поблизу населеного пункту Кам’янське на Запоріжжі. Під час інтенсивного ворожого обстрілу Михайло помітив пораненого побратима і кинувся йому на допомогу. За свідченнями очевидців, саме в цей момент з’явився ворожий FPV-дрон. Медик міг урятуватися, але закрив собою побратима від смертельної загрози.
Незважаючи на те, що в районі загибелі Рембранта досі тривають інтенсивні бої, врятований боєць уже перебуває в шпиталі та отримує необхідну медичну допомогу.
До війни Михайло Алєксєєв був учасником Помаранчевої революції та Революції гідності, очолював Стрийський районний осередок «Правого сектору» на Львівщині, був бійцем Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». З початку Великої війни волонтерив, допомагав бійцям на фронті, а потім сам пішов добровольцем на передову. В одному з інтерв’ю із болем заявив: «Ціла позиція наша... була вирізана. Державна політика здійснюється таким чином, що ця війна може тривати… дуже довго».
У воїна залишилось п’ятеро дітей, дружина і батьки.
Друзі відгукуються про нього, як найщирішого і найвідданішого сина своєї Батьківщини.
«Націоналіст і воїн, якому не бракувало мужності та відваги», – написав Василь Здирко.
«Найсвітліша людина, яку я бачив у житті», – додав Владислав Гарбулінський.
Редакція газети «Волинь» висловлює співчуття журналістському подружжю Василя і Світлани Алєксєєвих і дякує за виховання такого Сина-Патріота. Вічна пам’ять і слава Герою!
Пам’ятаємо, любимо, сумуємо
«Звитяга. Мужність. Патріотизм. Совість. Честь. Для декого це – ніщо, для когось – формула життя. Як от для Михайла.
Слова застигають у горлі: це – і мій Мішанька, Михайло Алєксєєв котрого я колись навчала у Луцькій школі №5. А от здружилися на все життя. Я щиро пишаюся родиною Алєксєєвих, і уклінно дякую, як маємо подякувати ми всі, батькам, Василю та Світлані, його бабусі за такого сина та онука!! Я пишалася тим, як Мішанька мужнів, яким надійним чоловіком став, яким ніжним, сумлінним і відповідальним був у родинних стосунках, як над усе кохав дружину і любив своїх дітлахів... Тож навіть писати зараз боляче!! Але потрібно, для того, щоб люди розуміли, якою надто дорогою ціною дається нам, українцям, вільне життя! А зрозуміти неважко: щоб могли жити ми, ХТОСЬ НЕОДМІННО ПЛАТИТЬ ЗА НАС БЕЗЦІННИМ ЖИТТЯМ! Михайло і такі, як він, то – наші найяскравіші Зірки в небі над Україною, бо їх запалили і світять для нас непересічні Люди, і не просто ангели, а Ангели – воїни ЗСУ! Михайло врятував життя побратиму... Його свідоме життя - то, без перебільшення, – справжній приклад людяності та героїзму, служіння рідній країні, ідеї, своєму народові! Він віддав себе, щоб попри все Україна перемогла, ожила, розквітла, і дітки в ній щасливими були, і серед них його п'ятеро!.. Вони – горді своїм Татком, і мають завжди пам'ятати, що їх батько Герой, а ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!», – ці зворушливі слова написала вчителька Михайла Тетяна Гайдар.