Без повернення біженців Україна загине? Думки волинської журналістки
Дивлюся відео, яке прислала однокурсниця Олена із Лондона. На ньому – мітинг українських біженців у столиці Великої Британії. Люди вийшли, щоб підтримати нашу державу у день, коли відбувався саміт лідерів Європи
Олена до повномасштабного вторгнення росії жила в Києві. І покидати його попри ракетні удари, атаки дронів, нічні тривоги не збиралася. До них уже звикла. Навіть в укриття не ходила. Надіялася, що захистять рідні стіни. Тож, коли сестра з сім’єю отримала тимчасовий захист у Великобританії і покликала її туди, відмовлялася їхати. Мовляв, як там жити без знання мови, друзів. Та й уже дорослі діти залишалися у Києві. Але сестра наполягала: «Тут хоч нормально виспишся». І Олена наприкінці другого року війни поїхала. Спершу було важко адаптуватися у чужій країні. Згодом – звикла. І тепер задоволена життям. Має безкоштовне медичне обслуговування, соціальне житло – кімнату в гуртожитку. Кухню ділить із арабською сім’єю. За проживання українки платить місцева влада. Тож грошей, які отримує як соціальну допомогу, а це – 350 фунтів стерлінгів, вистачає, як то кажуть, не лише на хліб із маслом. До того ж, коли виповниться 65 років, то, як повідомили їй, отримуватиме пенсійний кредит (соціальну допомогу, яка буде вищою від виплати, яку має як біженка). Попри усі плюси нового життя, щоразу, коли телефонує, чую у її голосі ностальгію за Батьківщиною. «Щойно закінчиться війна, – повернуся додому, – якось зізналася.– Навіть, якщо сестра залишиться тут, в Англії».
І таких втікачів від війни, як Олена у Великобританії (та й в інших країнах) чимало. Про це свідчать дані соціологічних досліджень. «Майже половина українців, які були змушені покинути свої домівки через бойові дії, все ще планують повернутися до України», – повідомила нещодавно у соцмережах Олена Шуляк, голова комітету Верховної Ради, посилаючись на дослідження InfoSapiens. Водночас відмітила тривожну тенденцію: що довше триває війна, то менше наших громадян готові повернутися додому.
Ще сумнішу картину змалював міністр національної єдності України Олексій Чернишов, озвучивши прогноз, що додому після завершення війни планують повернутися лише 30 відсотків біженців. Ще 40 відсотків – не визначилися. Втім, невідомо якими джерелами він користувався.
Адже дослідницькі центри, які проводили опитування, називають різну кількість тих, хто хоче залишитися у країнах, які їх прийняли. У коментах українці називають їх «зрадниками» і утриманцями. Мовляв, хочуть пожити «на халяву». Хоча, як на мене, не варто засуджувати усіх підряд.
Невідомо чим керувалися люди, приймаючи рішення. Але не можу зрозуміти волинян, львів’ян, тернополян, мешканців інших відносно спокійних регіонів, котрі не хочуть повертатися додому. Чимало з них покинули Україну на 2-3-ій рік війни, але називають себе біженцями. До речі, окремі з них їхали... щоб отримувати соціальні виплати. Кочують з однієї країни в іншу, шукаючи де вони вищі.
Знайома, яку вітром війни занесло у Польщу, розповіла, що до мешканців шелтеру, жінок із Волині та Львівщини, звернувся господар. Попросив допомогти садити дерева. Вийти на роботу на день-два. І що ж? Відмовилися. Звісно, є й жінки, котрі не хочуть сидіти на шиї платників податків країн, які так гостинно їх прийняли. Вони знайшли роботу. Але частина з них повернеться в Україну лише тоді, коли закінчиться війна, знатимуть, що їхні діти у безпеці, буде робота, місце для дітей у дитсадках, школах. А ось ті, до яких приїдуть чоловіки з фронту, навряд.
Важко буде повернути і тих, хто виїхав із економічних причин. Адже вони вже адаптувалися. Емігранти із зони бойових дій теж не поспішатимуть покидати заможні країни. Багатьом із них нікуди повертатися. Вони втратили житло, роботу. Сподіватися, що держава після війни розпочне швидко відновлюватися: зводити будинки, оживе економіка – не доводиться. Адже у бюджеті – обмаль коштів. Не поспішатиме повертатися і молодь, яка за кордоном знайшла роботу, навчається у вишах, чи створила сім’ї із іноземцями.
Зрештою, не треба посипати голову попелом і кричати: «Рятуйте! Україна без повернення біженців загине! Не буде кому відновлювати економіку, платити податки, утримувати пенсіонерів!». Масова еміграція в історії України була. І не раз. Попри те, Україна жила. І буде жити на злість ворогам.
Євгенія СОМОВА, журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України.
