Подружжя Зої та Василя Пасевичів із онукою Луною – наймолодшою читачкою, як висловилася жінка, її поетичної збірки.
Вірш уродженки Волині про Трампа став піснею, яку передали вже на Америку й вона звучить за океаном
Резонансна поезія мешканки села Седлище, що на Любешівщині, Зої Пасевич «А знаєте, Трампе, костюм наших мам?» поклали на музику, переклали англійською і створили кліп. Тепер цю пісню слухають у різних куточках нашої планети. Вона стала потужною відповіддю України для президента США
Економіст – із поетичною душею
«Зустріч Володимира Зеленського і Дональда Трампа не залишила байдужими українців та українок. Місцеві любешівські поети і поетеси відразу ж відгукнулися на цю подію своїми віршами. Написала до болю влучні римовані рядки і Зоя Пасевич», – про це поінформувала на минулому тижні Любешівська районна газета «Нове життя». У повідомленні йдеться про те, що вже через кілька днів ці слова поклали на музику: «Кліп пісні на слова нашої землячки розмістили на ютуб-каналі «Українське поле». В описі відео зазначено: «Це не просто пісня, а голос мільйонів українців, які виборюють свою свободу. У кожному рядку – правда війни, біль втрат і незламність духу. Цей костюм – не просто одяг, а символ мужності, боротьби та віри в перемогу. Вшануймо героїв, пам’ятаймо про тих, хто віддав життя за Україну»…
Цими днями ми поспілкувалися із Зоєю Пасевич. Хотілося дізнатися більше про авторку вірша, про те, як народилися рядки, що стали «відповіддю України для президента США». Адже тепер цю «відповідь», що починається словами: «А знаєте, Трампе, у нас всюди – війна, на шики й дрес-код у нас часу нема. Найкращий костюм у нас – піксель і бронь, й молитва свята: «Спаси й охоронь», багато хто із нас наспівує.
Найкращий костюм у нас – піксель і бронь, й молитва свята: «Спаси й охоронь...
Зоя Василівна працює в Національному природному парку «Прип’ять – Стохід». Вона – економіст. Робота в неї – кабінетна – не серед водних плес, боліт і лісів, яких багато на території парку і які його спеціалісти досліджують та вивчають, щоб зберегти для нащадків.
Але ж народилася й виросла на Поліссі, тож із генами передалася закоханість у цей край, його природу. Коли про це зайшла мова, жінка продовжила цю думку так:
– Люблю природу, тішуся нею. Раз не покинула свою країну, коли почалося повномасштабне вторгнення росії, не виїхала за кордон, то це само за себе говорить, – невіддільна я від неї. Вважаю, що мої земляки, які тримаються своєї землі, це – люди-коріння.
Зоя Пасевич – знана в краї поетеса. Уже й першу збірку видала з промовистою назвою «Поезія, обпалена війною». До неї увійшли вірші, написані в роки війни, зокрема під час повномасштабного вторгнення. Цілий розділ у збірці присвячений нашим Ангелам-захисникам. Жінка згадує той трагічний день, коли в центрі Любешова водночас стояло аж п’ять домовин – п’ять захисників-Героїв віддали життя за Україну:
– Троє з них – працівники нашого Національного природного парку «Прип’ять – Стохід». На роковини їх загибелі я написала вірш про той чорний для Любешова день. Ця кровопролитна війна не обминула і нашу родину. Два мої зяті воюють. Один, Лукас, – литовець. У квітні 2022-го він, як доброволець, приїхав з інтернаціональним легіоном на захист України. Зустрів мою доньку Марійку, котра у вісімнадцять років добровільно пішла на війну парамедиком. Закохався й покликав її заміж. Бог дав їм дитинку, тож тепер Марійка – вдома з маленькою донечкою Луною. Лукас був і під Бахмутом, і в Краматорську – багато гарячих точок пройшов, не одного іноземця-побратима втратив. Нині він служить на Рівненському полігоні на посаді інструктора. Другий зять, Андрій, воює на Запоріжжі.
«Якби знав Трамп, скільки наших Героїв загинуло на війні і вже ніколи не одягнуть весільні костюми!..»
Ми всі добре пам’ятаємо 28 лютого, коли Володимир Зеленський зустрівся із Дональдом Трампом в Овальному кабінеті Білого дому. Так багато наших надій покладалося на ту зустріч в плані завершення війни, а закінчилася вона достроково тим, що президенти посварилися. Й зачіпкою (чи одною з них) стало те, що Зеленський прибув на переговори не при параді – без костюма. Хтось поговорив про це й відпустив, як кажуть, емоції, а ось у Зої Пасевич почуття й відчуття, пережиті тої пам’ятної п’ятниці, вилилися на папір. Як це було, що до цього спонукало?
– У моїй голові крутилася думка, що перша особа США дорікнула нашому Президенту костюмом, – каже Зоя Василівна. – Із знайомими говорили, що на Президента ж працює ціла команда – може, справді треба було комусь підказати йому, щоб він таки одягнув за протоколом костюм, був при краватці? Згадувалося, як мама, сидить, бувало, перед телевізором і править своє: «Ото, як Лукашенка показують, то він – у костюмі, груди – в орденах. А наш Зеленський, то все в тому зеленому «швендрику» (так вона по-польськи светра називає – їй уже 94 роки, другу війну переживає) і такий завжди смутний». А останньою «краплею» для того, щоб я взялася вірш писати, стали слова Надії Бурдак, котра втратила на війні і чоловіка, й сина (син міг і не йти на службу, оскільки батько загинув, але він пішов, аби відомстити ворогу за дорогу людину, й поліг за Україну в 34 роки). Згорьована жінка після того заокеанського скандалу, пов’язаного з костюмом нашого Президента, точніш – його відсутністю, написала на своїй фейсбук-сторінці: «Якби знав Трамп, скільки наших Героїв загинуло на війні і вже ніколи не одягнуть весільні костюми!..». Я прочитала ці слова – й дістала свого зошита…
У центрі Любешова водночас стояло аж п’ять домовин – п’ять захисників-Героїв віддали життя за Україну.
У соціальних мережах вірш з’явився 2 березня.
– А 7 березня, – пригадує Зоя Василівна, – мені прийшло коротке повідомлення на месенджер: «Пані Зоя, зателефонуйте обов’язково на цей номер. Ваш вірш викликав фурор». Набрала я вказаний номер. Відповів чоловік, який назвався Михайлом Маслієм із Тернополя. Він запитав: «Ви чули пісню на ваш вірш?» – «Ще ні», – відповіла. – «Я вам її скидаю – ви послухайте, чи вас все влаштовує»… Боже, після цього я сиджу й не можу стримати сліз. Кажу: «Нащо ви примусили мене плакати?». – «Виключайте мокре місце – будемо далі розмовляти»,– продовжує чоловік. Так я дізналася, що ціла команда працювала над піснею, створенням кліпу, перекладом на англійську, а от автора слів (завдяки соцмережам вірш швидко поширився) шукали. І знайшли. «Звичайно, якщо вже так склалося, то хай пісня звучить», – сказала я зворушена. Пан Михайло повідомив, що пісню вже передали на Америку, й вона звучить за океаном. Про це я знаю й від сина наших знайомих, який живе у США.
Заставка на пісню Зої Пасевич в інтернеті. Фото із сайту youtube.com.
Повний текст вірша, що став піснею:
«А, знаєте, Трампе, костюм наших мам?»
«А, знаєте, Трампе, костюм наших мам?
Це – муки сердечні від болю і ран,
Коли ти дитину хорониш в труні,
Оце мінерали для нас золоті
– А, що, Зеленський, у Вас костюма немає?
– Та маєм, маєм, але ми його лиш на свята одягаєм,
А цей візит до Вас – то робочий момент,
Я країни, яка зараз в війні, Президент.
А, знаєте, Трампе, у нас всюди – війна,
На шики й дрес-код у нас часу нема.
Найкращий костюм у нас – піксель і бронь,
Й молитва свята: «Спаси й охоронь».
А, знаєте, Трампе, в нас стільки Героїв,
Що згинули в бою від «братньої» зброї,
Ніколи не вдягнуть костюм на вінчання,
Й не сядуть за стіл на смачне частування.
А, знаєте, Трампе, костюм наш із сталі,
Про це Вам розкажуть бійці «Азовсталі».
Це люди – Титани, міцні мінерали,
Солдати і медики, і генерали.
А, знаєте, Трампе, костюм наш медичний,
Із крові і поту – мінерал бальзамічний.
Скалічені, вбиті і долі, й життя,
Та вам про це все нема поняття.
А, знаєте, Трампе, костюм наших вдів,
Це чорне усе – бо й весь світ почорнів.
Коли у сльозах пригортає дитя,
Бо татка війна обірвала життя.
А, знаєте, Трампе, костюм наших мам,
Це – муки сердечні від болю і ран,
Коли ти дитину хорониш в труні,
Оце мінерали для нас золоті.
А, знаєте, Трампе, костюм сироти,
Коли зґвалтували матусю кати,
А таткові руки і ноги рубали
Й дитину дивитись на це заставляли.
А, знаєте, Трампе, костюм немовляти,
В якого загинули батько і мати.
Лиш кілька годин від народження – й сам...
Ну як це пробачити нашим катам?
А, знаєте, Трампе, костюм міст і сіл,
Коли С-300 й шахед прилетів.
Це – вирви, завали, убиті життя,
В оцих мінералів – нема майбуття.
А, знаєте, Трампе, костюм України –
Це – тисячі вбитих і кров, і руїни.
Краватка, що виткана з горя і сліз,
А ви ще чекаєте щиреньке Рlaese?
А, знаєте, Трампе, ...та що Вам казати,
Не можна словами це все розказати.
А Ваша політика – картова гра.
Та туз в нас козирний – Україна ще та!
Не будем ми туфлі і ду....пу лизати,
За волю із честю будем воювати.
Й костюм свій одягнем на святу ПЕРЕМОГУ,
Господь милосердний благословить їй дорогу!!!!
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.
Читайте також: Єдина його нагорода – нагрудний знак «Учасник бойових дій в російсько-українській війні».
