Подружжя Моісеєнків – приклад батьківської любові, де кожна дитина відчуває себе потрібною.
Волинь стала другим домом для 10-ти сирітських сердець
У Луцьку, в спеціально збудованому будинку, майже рік проживає прийомна родина Моісеєнків із Запорізької області
Їхнє рідне місто Вільнянськ зараз окуповане, а житло – зруйноване. Родина виховує 10 дітей-сиріт із дитячих будинків та інтернатів Запорізької області, розповів «Суспільному Луцьк» батько Олександр. Найменшому – 5 років, найстаршому – 22.
Перших прийомних дітей подружжя Моісеєнків взяло у 2014 році. З того часу вони виховали 17 дітей із Запорізької області, яких брали з дитячих будинків, інтернатів та притулків.
«За час війни наша сім’я поповнилася дев’ятьма дітьми. Тільки за минулий рік до нас прийшло семеро, – говорить мама Ірина. – У кожного з них свої важкі та болючі історії. Але ми намагаємося з ними справлятися: бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом».
«Можливо, якби відразу звалилося на голову 17 дітей, то було б – нереально. Але коли вони приходять по одному чи двох, то я їх просто «читаю». Бачу, хто з них чого потребує, куди треба звернути увагу», – каже батько Олександр.
55-річний Олександр та 53-річна Ірина – родом із Запоріжжя. У 2010-му сім’я Моісеєнків, яка виховувала двох рідних доньок, втратила третю дитину. Після цього вони вирішили взяти в сім’ю прийомних малят.
«Якось виникла ідея обігріти хоча б одну – дві дитини. Але потім так вийшло, що їх стало не одна й не дві. Першими дітьми, які прийшли в нашу сім’ю, були Вітя і Діма», – розповідає Ірина Моісеєнко.
Діму, якому на той час було 1 рік і 9 місяців, родина взяла з дитячого будинку. За словами батька Олександра, хлопчик не розмовляв та не ходив:
«Він був важким. Але дружина взяла його на руки, пригорнула і сказала: «Ми його беремо!» Служба здивувалася, бо 10 сімей його дивилися, але ніхто не хотів взяти. В нього – ураження головного мозку, він довго був у реанімації. Його батьки покинули взимку в підвалі».
У 2015 році родина отримала статус дитячого будинку сімейного типу. Головне у вихованні, кажуть Ірина та Олександр, – любов, увага та турбота!
«Намагаємося всім приділити увагу і любов, – говорить мама Ірина. – У мене дуже гарні помічники. Дівчата старші завжди допомагають. Я їм дуже вдячна. Хлопці теж допомагають, в основному, татові».
Cкільки дітям не розповідай про щось, вони будуть робити так, як ти робиш.
«Я завжди говорю: скільки дітям не розповідай про щось, вони будуть робити так, як ти робиш», – зізнається Олександр Моісеєнко.
22-річний Микола – найстарший син. У сім’ї Моісеєнків хлопець прожив 6 років. Торік він звільнився з хімічного підприємства на Запоріжжі й пішов служити за контрактом у Збройні сили. Зараз Коля приїхав у відпустку до родини.
«Торік, 9 липня, підписав контракт із 32-ою окремою артилерійською бригадою морської піхоти, я – матрос, – каже військовослужбовець Микола. – Сім’я багато для мене значить. Дуже вдячний батькам, що зараз спілкуємося і маємо такі гарні відносини».
За словами голови сім’ї Олександра, син Микола пішов служити добровільно, а батькам повідомив про своє рішення, коли вже відправлявся в частину.
«Ми його підтримуємо. Хоча це було нелегке для мене рішення. Він вийшов із пекла, пережив багато чого. Хвилюємося за нього кожну хвилину», – ділиться батько.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Моісеєнкам пропонували виїхати в Канаду, але подружжя з прийомними дітьми обрало Волинь.
«До нас у місто Вільнянськ кожної ночі прилітало шість С-300, – пригадує Олександр Моісеєнко. – Ми перший раз виїхали, бо в Дімки загинув товариш, в його будинок прилетіло».
За словами Олександра, через обставини родина змушена була повернутися додому. Потім сім’я 7 місяців проживала на Львівщині.
Коли Фундація Олени Зеленської запропонувала збудувати будинок, родина Моісеєнків обрала для проживання Луцьк.
З поселенням, розповідає батько, допомагала обласна служба у справах дітей:
«Люди дуже гарно прийняли нас. Тому і погодили на Волині будівництво. Нам подобається. Звичайно, діти довго хотіли додому. Але зараз, може з місяць, вже переломилися. Кажуть: ні, будемо тут жити, нікуди не їдемо».
Діти навчаються онлайн у Запорізькій школі. З наступного навчального року подружжя планує, аби вони вчилися в луцькій.
Усе життя Олександр Моісеєнко працював водієм автобуса. Зараз батько багатодітної родини шукає варіанти працевлаштування.
«Війна, далеко не заглядаєш. Намагаюся дати раду всім. Тому мрії такі: щоб усі живі, здорові були. Насправді живеш їхнім життям, не стільки своїм», – зізнається голова сім’ї.
На Волині, за словами начальниці обласної служби у справах дітей Алли Онищук, діють 43 дитячі будинки сімейного типу та 60 прийомних сімей, в яких виховують 389 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Олена ЧЕРНУХА
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
