«Кому, як не нам, переконувати міжнародних партнерів, що у питаннях безпеки та суверенітету України думка путіна має цікавити найменше».
Відома уродженка Волині: «Досить мантри про «путін на це не погодиться»
Гарною новиною цих тижнів – особливо після останньої зустрічі «коаліції охочих», котрій ще належить перетворитись на «коаліцію рішучих» – є те, що дискусія про гарантії безпеки для України важко, болісно, але все ж перетворюється з концепту у план дій
Поволі обростає конкретикою і супроводжується правильними сигналами. Зокрема, про те, що це має бути місія стримування, а не беззуба миротворча місія ООН з дружніми до росії країнами у її складі.
Не дуже доброю, як на мене, новиною є те, що над цією дискусією продовжує нависати привид підходу, який тривалий час працює стоп-сигналом у всіх наших розмовах на тему гарантій безпеки і не тільки. Це привид у вигляді мантри «путін на це не погодиться».
Так, є позитивні зрушення, і вони відображені в заявах французьких та британських топ-посадовців про те, що міжнародні партнери не повинні питати дозволу у путіна на розміщення європейського контингенту в Україні. Але це все ще швидше винятки, аніж правило. До того ж, ці винятки мають доволі часто вибірковий характер – не питати дозволу у путіна щодо одних питань, але питати щодо інших (наприклад, майбутнього членства України в НАТО).
Але найбільше мене турбує і тривожить, коли цим аргументом користуються не лише наші традиційно занепокоєні ескалацією закордонні партнери, але й самі українці.
Хоча кому, як не нам, переконувати міжнародних партнерів, що у питаннях безпеки та суверенітету України – чи то йдеться про параметри контингенту чи про запрошення до НАТО – думка путіна має цікавити найменше.
Бо єдина річ, на яку зациклений на знищенні України як держави та нації путін (а підстав вважати інакше наразі нема), може погодитись з власного бажання – це, власне, на ослаблення і, зрештою, знищення України. Все інше – має бути шляхом примусового порозуміння (coercive understanding). Так як зло не може в принципі видавати дозвіл на добро, так само агресор не може видавати дозвіл на захист жертви, яку він намагається знищити.
Саме ми маємо в перших рядах переконувати наших західних партнерів, що путін чомусь не питав ні в кого дозволу ні тоді, коли запрошував на Курщину північнокорейські війська, ні тоді, коли вирішив розмістити у білорусі тактичну ядерну зброю.
...На початку девʼяностих, коли президент Польщі повідомляв свого російського візаві про намір країни стати членом НАТО, він відразу уточнив: я не прошу у вас дозволу, я інформую.
Мені складно уявити справедливий та тривалий мир з надійною безпекою для України, якщо і в самій Україні, і в колі наших найближчих партнерів ми не позбудемось привиду «путін на це не погодиться».
Але можу з легкістю уявити перетворення коаліції охочих на коаліцію рішучих, яку ми в Центрі «Нова Європа» адвокатуємо з кінця лютого минулого року.
Можу уявити найамбітніші безпекові рішення для України щойно ця коаліція перейде з формату отримання дозволів у режим інформування росії. Причому, необовʼязково завчасне.
Альона ГЕТЬМАНЧУК, директорка Центру «Нова Європа» (New Europe Center), уродженка міста Ківерці Волинської області.
Читайте також: Нашу державу в НАТО представлятиме уродженка Ківерців.
