Брати-Корзонюки з Волині з 2014 року ремонтують автомобілі для ЗСУ. Безоплатно

Їх четверо – Роман, демократично вибраний братами як керівник, Олександр, Віктор, Володимир. Їх родова колиска – село Млинище Поромівської громади Володимирського району, якого не покидають і досі. Змалечку, відразу за хатою, бачили мальовничу прибузьку природу, ліс, який впирався до кордону. Батько Василь Васильович і мама Надія Оліфірівна виростили хлопців вихованими, працьовитими, та в селі тільки такі хлопці й зростали. Я ж особисто їх пам’ятаю учнями і юнаками, і як гордився ними, світлої пам’яті батько Василь, що його хлопці – трудолюбиві, авторитетні серед однолітків. Бесіду ведемо із Романом – вибраним братами керівником

– Хлопці з села більше тягнуться до землі, а ви – до металу? – запитую. – Як так трапилося?

– Така доля у нас, – усміхається Роман, – поруч з селом знаходиться шахта № 10, де розпочинали свою трудову діяльність. Хлопчаками допомагали татові в ремонті автомашини, ключі подавали. Я, ще навчаючись в 11 класі, вже сам складав двигун. Згодом треба було свій «жигуль» поварити, а майстрові – це «не те, і те не те», і не заробиш тут нічого. Купив зварювальний апарат і сам все зробив, а тут сусіди почали підходити і просити поварити кузови їхніх авто і справи пішли. Руки є, голова – також. «Що? Самі не зробимо?» – такий принцип у нас спрацював.

– Пам’ятаєш ваш перший автомобіль, споряджений на війну?

– Це був… мотоцикл, ми його зробили і він пішов у бій під Маріуполем ще в 2014 році.

– Як військові знаходять вас і як відбувається процес відновлення авто: це ж для ЗСУ безкоштовно, але потрібні фарби, окислювачі, електроди, запчастини?

Доводиться  самим додумувати, як приварити  крісла, прилаштувати ноші для поранених, щоб можна було швидко їх розкласти, зняти, прикріпити.    

– Тут варіантів – багато. Найголовніше – це згуртованість наших людей, їх бажання допомогти: хлопці доправляють запчастини з Польщі за нормальними цінами. Буває, ми один одного не знаємо в обличчя, наприклад, таких ремонтників, як ми, з Київщини, але з’єднані в одну вайбер-групу і списуємося по телефону, радимося, підсобляємо один одному. Мої односельчани, які були на фронті – Назар Бобак і Сергій Тарасюк – також допомагають, чим можуть, комунікують із військовими, особливо – з 100-ю Волинською бригадою, де служили. Зараз ми для цієї частини готуємо бус, щоб він був використаний, як «швидка допомога», оперативний евакуаційний транспорт. Доводиться самим додумувати, як приварити крісла, прилаштувати ноші для поранених, щоб можна було швидко їх розкласти, зняти, прикріпити.

– Доводиться в процесі роботи виявляти чимало технічної кмітливості, впроваджувати раціональні пропозиції. А які автомобілі доставляють для ремонту – війна на передовій їх добряче товче?

– Більшість із них у цивільному житті ніхто не брав би для відновлення. Але зараз ми так не вчиняємо – заганяємо в бокс і… думаємо, прикидаємо, радимося і…через деякий час хлопці забирають їх на передову в потрібному стані.

– Ваші відчуття тоді?

– Радість, чисто людська радість, що зробили, допомогли. Дуже шануємо прапори частин, які нам дарують хлопці з автографами. І ось недавно маємо ще один з автографом співачки Ірини Федишин. Ця тендітна українка, за виручені від своїх виступів кошти, сотнями закуповує автомобілі для ЗСУ. Окремі з них і ми відремонтовуємо. Вона висловила таку свою вдячність, як і улюблений усіма гурт «Козак Систем». 

Читайте також: «У морози й спеку волинянин Микола Коваленко співає в Луцьку пісні заради ЗСУ і миру».