Микола Коваленко з повагою дарує друковану Посвяту Михайлові Харківу дружині «Урагана» – волонтерці Євгенії Харків.
У морози й спеку волинянин Микола Коваленко співає в Луцьку пісні заради ЗСУ і миру
Більшість пісень для такої шляхетної місії Микола Михайлович написав сам. Улюбленими мотивами своїх шанувальників він називає гімн «Волинь моя» Степана Кривенького, твори сучасних українських композиторів
У велелюдному потоці люди, звісно, є різні: одні заслуховуються щирістю виконавця, інші дивуються його невтомності. Є й заклопотані лише собою настільки, що їм байдуже до лихоліття, музики й до всього світу. Бува, за концерти назбирується 500 гривень. Гроші ніби й невеликі, але, як мовиться, копійка гривню береже, тож Микола Коваленко – козак із кубанського роду – на радість патріотам і на лихо москалям дав Богові та собі обітницю допомагати ними Україні до закінчення війни.
«Завжди дякую долі, що став волинським зятем»
– Я змалку говорив російською. У моїй родині лише бабуся Наталія Олексіївна розмовляла українською мовою та ще й так гарно, наче кожне слово промовляла напоказ. І співала вона тільки українські народні пісні. Я старався запам’ятати всі мелодії, а багато років потому зрозумів, що ті хвилини були золотими зернятами, з яких «виростала» моя духовність, – згадує 66-річний герой цієї публікації своє дитинство на кубанській землі.
З нього знаковим вирізняє навчання гри на баяні. Безперечно, п’ятикласник-самоучка не міг тоді знати, що колись доля запропонує йому стати не просто музикантом, та не розлучався з улюбленим музичним інструментом, коли навчався на інженера-будівельника в Куйбишевському університеті чи їхав практикантом на Волинь.
У підземеллі замку Любарта майбутні архітектори вчилися робити креслення, а в гуртожитку ПТУ №2, де жили по сусідству з його ученицями, приїжджі кавалери залицялися до вродливих волинянок. Одна з них – Галина Синиця з Горохівщини – стала дружиною пана Миколи.
– Зустрічалися. Після практики я ще тричі приїжджав з Куйбишева у Львів, щоб потрапити в Шклинь на побачення. На останньому запропонував Галі серце та й повіз у свій край. Уже 44 роки поспіль дякую Богові за свою дружину і за Волинь, – ділиться сокровенним мій співрозмовник.
«Школа подарувала мені крила…»
Але на Кубані сім’я не прижилася. Микола Михайлович пригадує з болем, якого не в силі втамувати десятиліття, як лікарі рятували від грипу тримісячну донечку Ганну й залікували її до смерті. Горе там бачилося безпросвітним, тож подружжя переїхало на батьківщину Галини.
Благодатна Волинь не розчарувала й цю пару, яка мріяла про дім, затишок, достаток. Микола працював у колгоспі інженером, а через рік узявся будувати хату в прегарній місцині Михлина. Галина розцвіла від материнства, радіючи новонародженню Юрка, а за рік – Миколки.
«Вставай, Україно, кайдани порви, здобудь Перемогу в священній війні», – такими віршованими рядками і мелодією тривоги новоспечений автор дебютував на ниві піснетворців.
У 1987 році в селі відкрили восьмирічну школу. Микола Коваленко зголосився викладати в ній музику й протягом 34-ьох років жодного разу не пожалкував про своє рішення спонтанно перекваліфікуватися на освітянина. Школа наче подарувала йому крила, а він дякував долі і людям мовою баяна, музики, а невдовзі – своїми авторськими піснями. Першу душа продиктувала на честь Євромайдану.
«Вставай, Україно, свобода в крові, не буде вже спокою нині вві сні! Вставай, Україно, кайдани
порви, здобудь Перемогу в священній війні», – такими віршованими рядками і мелодією тривоги новоспечений автор дебютував на ниві піснетворців. Ними невдовзі він розпочав свою збірку «Війна», а цьогоріч уже готує до видання одинадцятий доробок.
«Була мрія створити полк «Соколят»
Моє перше інтерв’ю з Миколою Коваленком відбулося восени 2014 року, коли Горохівщиною та довколишніми районами майнула звістка про те, що після Іловайської трагедії сільський учитель створив дитячий музичний загін, назвав його «Соколята» й долучив до когорти волонтерів.
Щовихідних зграйка «соколят» раненько спішила на сільський автобус, щоб виспівувати в обласних лікарнях для солдатів, давати концерти біля ринків та на автобусних зупинках. Свої виступи «Соколята» не відміняли ні за дощу, ані за спекоти, а їхній засновник коли й вспівав створювати співочі загони у школах Горохівського, Луцького та Ківерцівського районів і їздити до них почергово на репетиції, тож дитячий музичний загін невдовзі став за чисельністю рівнятися батальйонові, нараховуючи 500 юних учасників волонтерського руху на Горохівщині, 100 – на Ківерцівщині і 300 – в селах неподалік Луцька.
– Дітям подобалася така ідея, вони почувалися не осторонь такої дорослої «справи», як війна. Ми зуміли перерахували на потреби різних військових частин до 90 тисяч гривень, про що є банківські квитанції. Проте задум із «Соколятами» ніяк не підтримала влада. Їздити, організовувати все власним коштом ставало дедалі важче, тому задум створити дитячий полк залишився мрією… – досі адресує вдячність кожному учаснику колективу його засновник. І – своїй дружині Галині, яка підтримує його музичне волонтерство.
«Посвята Михайлові Харківу – це дар всіх освітян краю»
За словами Миколи Коваленка, «левова» частка пожертв іде на волонтерський рахунок Артура Ар’єва. Гроші сім’я перераховує для солдатів, які потребують вартісного лікування.
…Наразі він лише Героям та Перемозі присвячує свої пісні. Чергову написав на честь воїна АТО на псевдо «Ураган», колеги зі села Скригове Мар’янівської територіальної громади Луцького району Михайла Харківа.
– До війни ми зустрічалися зазвичай на освітянських форумах. Звістка про смерть «Урагана», підкошеного важкою хворобою, дуже вразила мене. Враз згадалися потиски його міцної руки, завше доброзичливе слово, мудрий погляд, світлі плани, – таким не забуває Героя земляк із Михлина.
Про хорошу людину пісня зазвучала зі серця і легкокрило майнула до людей. З неймовірною повагою цими днями автор вручив надрукований текст і ноти Євгенії Харків, авторці фільму «Я вірю, що закінчиться війна», знятого журналістами газети «Волинь», буклету-посвяти воїнам АТО, Книги пам’яті, до якої увійшли розповіді про загиблих захисників із Мар’янівської територіальної громади, волонтерці. Хотілося б, щоб найперше цю Посвяту Герою увічнив своїм високопрофесійним співом народний хор
«Освітянка», учасниками якого є освітяни-профспілчани Горохівщини!
А наразі її та інші милозвучні твори Миколи Коваленка почуйте в авторському виконанні в Луцьку, біля драмтеатру чи ЦУМу, а заодно подякуйте сільському вчителеві, волонтеру, пенсіонеру за його жертовність, зробивши свою пожертву задля миру в рідній Україні!
