«Яка гидота ця ваша заливна риба!». Історія на вечір

Коли мій хлопець (тепер уже чоловік) знайомив мене зі своїми батьками, майбутня свекруха одразу спитала: чи не маю я алергії на якісь продукти, чи є такі страви, яких не люблю й точно не їстиму. А мене обсипає від цитрусових, а ще я терпіти не можу білу рибу – особливо карасів і щуку!

Все, що я сказала, свекруха уважно занотувала у свій товстий записник. Побачивши мій здивований погляд, вона усміхнулася й пояснила: «У мене чоловік, четверо синів, три невістки та шість онуків – від малечі до школярів. У кожного свої особливості – хтось чогось не їсть, хтось має алергію. Щоб нікого не образити й кожному було що покуштувати, я все записую, а потім перед святами перечитую й складаю меню так, щоб у кожного були хоча б дві улюблені страви».

…Минуло кілька місяців. Ми вже подали заяву до РАЦСу, і я потрапила на річницю весілля його батьків. Я була вражена! Стіл ломився від страв: кілька видів гарячого, салати, закуски, печиво, пляцки. 

Але найбільше мене здивували маленькі таблички біля кожної страви – на кожній була наклейка зі складом! Навіть якщо у страві було лише два інгредієнти – все одно табличка. Виявилося, що свекруха має навіть спеціальний маленький принтер, яким ці наклейки друкує.

У кожного свої особливості – хтось чогось не їсть, хтось має алергію.  

І я згадала, як мама з бабусею все життя намагалися мені підсунути ненависну білу рибу – кришили її в салати, робили рулети, ховали в бутерброди. Якось на Новий рік мама навіть приготувала повністю рибне меню, і я зустрічала 2015-й з тарілкою яблук, бо більше нічого не могла їсти. І ніхто – ні мама, ні бабуся – досі не вірять, що мені від тієї риби просто погано.

А тут – зовсім інше ставлення. Тепле, уважне, поважне. Таке, що я ледь не розплакалася при всіх. 

Моя свекруха часто повторює: «Треба поважати уподобання й звички інших. Усі ми – різні».

Василина СМЕТАНА.