Лакування історії і культ особи Зеленського?

Через те, що повномасштабне вторгнення навчило мене бути Хомою Безвірним – і перевіряти всю інфу додатково, я знайшла той підручник. Нуль інформації про те, що ж передувало повномасштабному вторгненню. А саме: утиски армії в грошах і намагання помиритися з путіним «по самі помідори», так би мовити. Всі ці заяви «за три дні», що «нащо армії гроші, у нас дороги недобудовані»…

Про текстівки окремо ще розберу. Але вони куці й написані як для ******тих. Я розумію, що нинішнє покоління Альфа більше сидить у Tik-Tok, але тексти тупо як для «кінчених». Кажу, як людина, яка постійно була на історичних олімпіадах, і воно таки важливо (зацікавленість історією і моя бомбезна вчителька Надія Михайлівна стали визначальними для вибору мого життєвого шляху).

Тепер – про фоточки. Забагато Зеленського, який не несе смислового навантаження. Хоча якісний підручник – це якраз найточніші ілюстрації. Ключові історичні фото. Початок повномасштабного вторгнення промаркували ї****ми Єрмака, Зеленського і «брата-асвабадітєля гру рф» Подоляка. Хоча це було 25 лютого. А ключова фотка саме 24 лютого – російські «алігатори» в повітрі над Гостомелем, які були пробивною силою для окупації столиці.

Згадала про світлину танкових колон через Чонгар. Але хто ж таке буде друкувати, бо «нарід» спитає, а «чому Чонгар не був замінований?  

Оце справді була «моторош». Згадала про світлину танкових колон через Чонгар. Але хто ж таке буде друкувати, бо «нарід» спитає, а «чому Чонгар не був замінований?». Далі – згадується аж одним реченням Герой України, що морський піхотинець Віталій Скакун здійснив підрив автомобільного мосту Генічеськ – Арабатська Стрілка. Хлопець у цьому підручнику не достойний знаменитого портретного фото, яке облетіло усі ЗМІ світу. Звільнення Херсонщини – просто протокольне фото «Зе» на врученні якогось ордена генералу.

Хоча знамениті фото – це танці навколо багаття цивільних із бійцями 28-ї бригади. Обійми людей із генералом Дмитром Марченком – ключовою особою оборони Миколаєва, після яких генералу заборонили публічну роботу. І звісно – гори жовтих хризантем, якими осипали ЗСУ.

Оборона Маріуполя. Це однозначно асоціація з виснаженим «Редісом» із підвалу між боями. Його просто згадують трьома словами й фоток – рівно нуль. Ані його, ані побратимів. Заздрить Банкова, еге ж, молодому військовому таланту? Харківська операція. Три абзаци. І нуль ключових кадрів – а-ля військові знімають російську х***ю з борда, а під низом вірш Шевченка: «Борітеся – поборете». Це було в Балаклії. Нема знаменитої фотки – людей, які чекають евакуації під Ірпінським мостом. Чи отої, де в березні люди йдуть через річку босими ногами та несуть на спинах дітей. Це – надто сумно?

Замість символічного фото звільнення Бучі – якась протокольна ***** зі Стефанчуком. Хоча фотка, яка врізається у душу – це жіноча рука з манікюром. Або розриті могили довкола церкви. Залужний аж на одному загальному фото, Сирський – аж одне маленьке фото з Вікіпедії. Мда, за роки війни не знайшлося жодного нормального і живого, хоча їх чимало класних насправді. Інших генералів взагалі не показують. Якихось кумирів для молоді, як то Роман Ратушний, «Да Вінчі», «Джус», «Мунфіш» чи ще когось – взагалі нема.

Нема жодної волонтерки, історії про жінку-військову, як то Таня Чубар чи Наталя Грабарчук – які стали мемами, нема в «помінє». Є мале фото «Пташки» – й досить з того жіноцтва. Хоча тут би аж просилась історія Ірини Цибух із «Госпітальєрів»…
Нема згадки про популярні вже серед молоді акції «Free Azov». Це дивно для підручника історії, бо вже наші спортсмени а-ля Усик і співачки а-ля популярна Омаргалієва вписують це у свої промоакції та музичні кліпи.

Загалом це пахне «промивкою мізків молодняку» і тупий фальсифікат. Це – дуже огидний підручник. І я вперше радію, що в мене немає дітей-підлітків, які читали б цю «ромколу гаражну».

Що цікаво, пса Патрона – як успішної PR-акції – нема. Мабуть, теж недостойний, бо має високі рейтинги.