«Я повернувся до своєї сім’ї»: бойовий медик з Волині про війну, поранення і поклик серця (Відео)

На захист Батьківщини чоловік став щойно дізнавшись про широкомасштабне вторгнення.

Про це розповіли на фейсбук-сторінці 100-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Пройшов пекло боїв у Серебрянському лісі, на Покровському напрямку – нині ж бере участь у Битві за Торецьк.

Розповідаючи історію Дока, складно не згадати рядки Ліни Костенко:

«І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт…»

Олександр пережив поранення, був у його військовій біографії… навіть епізод із самовільним залишенням частини…

Проте чоловік знайшов у собі сміливість повернутися. Нині наддосвідчений воїн продовжує успішно виконувати найскладніші бойові завдання і щиро зізнається: «Рішення повернутися до побратимів було єдино правильним – і я про це точно не шкодую!».

Родом захисник із Ковельщини, працював на деревообробному підприємстві верстатником. Боєць пригадує перший день повномасштабного вторгнення: «Почувши таку неприємну новину, що нашій країні загрожує небезпека, я та ще кілька моїх друзів, не вагаючись пішли до ТЦК. Мотивація у нас – шалена – насамперед захист Батьківщини, своєї сім'ї, своїх дітей».

«У мене була медична осіта, але вона не стосувалася людей. За професією я – фельдшер ветеринарної медицини. Тож у мене виявилась хоча б якась медична практика, умів перебинтовувати, зупиняти кровотечі. Пройшов донавчання, щоб підвищити кваліфікацію бойового медика і зараз виконую свою роботу уже задумуючись. Головне – збереження людського життя і побратимів». 

У мирному часі, зізнається Олександр, любив рибалити у себе на ставку та хвалиться своїм найбільшим уловом на звичайну вудку – карпом до трьох кілограмів.

А ще розповідає про прикрий випадок – самовільне залишення частини. 

«Спонукало до цього – моральне виснаження, – каже боєць, – також за станом свого здоров'я. Уже тут, вирівши всі свої питання, добре все обдумавши, вирішив повернутися до своїх побратимів і далі нести службу. Звичайно були переживання як моє повернення сприймуть. Але я побачив, що побратими мене раді бачити, так само як і моє керівництво, усе добре. Про повернення на службу я не шкодую, і на душі спокійніше стало. Бо я і на далі пліч-о-пліч зі своїми хлопцями, у яких я впевнений. Це як повернувся у свою сім'ю, туди, де мені раді».

Перебуваючи на фронті, найбільше тішать Олександра розмови із сином: «Ми із сином спілкуємося, багато що він мені розказує, як він грається, що робив, і на душі стає тепліше, і мотивації більше, що є заради кого воювати, що не дарма усе».

«Ми самі творці своєї історії. Ми тут за покликом свого серця, – наголошує Олександр. – Ми тут молоде покоління, яке можна порівняти з УПА, також захищаємо свою країну, свою сім'ю, свої інтереси і не хочемо віддавати свою землю. За своє ми будемо боротися і воювати.

На мою думку секрет нашої незламності – згуртованість, віра один в одного, вона – найміцніша, і ми йдемо пліч-о-пліч, щоб бути вільними, а не рабами на своїй же землі. Це мотивація – захищати свій дім, тому ми такі сильні і непреможні. Перемога буде за нами однозначно, тому що ми на своїй землі».

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Голлівуд відпочиває: як воїн волинської бригади «вполював» російську бронемашину.