Квіти для Квітослави. Історія на вечір

Життя дівчини не було встелене трояндами. Хіба що колючками від них. Воно контрастувало з легким іменем юнки – Квітослава. Батьки дуже любили наші рідні слов’янські імена, а ще ненавиділи посередність, тому й нарекли доньку таким рідкісним. Шкода, що вони рано покинули цей світ…

Квітослава мешкала з бабусею. Підтримувала молодшу сестричку. Не здавалась і невтомно працювала, не надто зазираючи вперед. Звісно, вона мріяла, планувала. Здебільшого про те, що коли-небуть відкриє власну ветеринарну клініку. Квітослава любила тварин. Надто двох своїх пухнастих котів. Проте бачилася з ними мало. Добре, що взагалі встигала поїсти. 

Словом, як вже зрозумів читач, часу на особисте життя дівчині не вистачало. Та й не дуже воно її й хвилювало. Більш нагальними поставали фінансові питання. Бо з бабусиною пенсією багато потреб не задовільниш. Тож доводилося поєднувати навчання з роботою.

Того вечора в ресторані було, як майже й завжди, людно. Цигани юрмилися за столиком гамірним веселим натовпом. Підлітки загадково перешіптувались або мовчки «длубалися» в телефонах. 

Раптом всередину увійшов веселий парубок років двадцяти п’яти. У тому місті він був у кількаденному відрядженні. Щоб перекусити, відвідав заклад, де працювала Квітослава. 

Тим часом дівчина привітно обслуговувала клієнтів. Якою б утомленою вона не була, але завжди дотримувалася протоколу, ввічливо усміхаючись. 

Надійшла черга Олександра (так звали веселого парубка). Випадково кинувши погляд на бейджик Квітослави, він зацікавлено примружився.

Квіти для Квітослави. Якщо хочеш дізнатися як звуть мене – телефонуй за цим номером телефону.

– Швидше, швидше… Не затримуйте чергу! – почулося ззаду.

Олександр розплатився і відійшов трохи в бік так, щоб змогти уважніше прочитати рідкісне ім’я. 

«Дійсно, Квітослава! Мені не здалося!» – подумав хлопець. Але як би не намагався він підійти до дівчини, натовп клієнтів не давав йому цього зробити. Врешті-решт вона пішла на технічну перерву, а коли повернулася – ситуація повторилася.

Квітослава сподобалася Сашку і він вирішив, що буде прикольно лишити їй на прилавку квіти із запискою. Це буде оригінальний спосіб і шанс познайомитися. 

Наступного дня Олександр пішов у найближчий квітковий магазин і купив там білих тюльпанів. До букету він підкріпив милу листівку з етнічним орнаментом такого змісту: «Квіти для Квітослави. Якщо хочеш дізнатися як звуть мене – телефонуй за цим номером телефону».

Сашко дочекався вечора і заскочив у ресторан. Квітослава була як завжди зайнята. Пробравшись до прилавка, поближче до робочого місця дівчини, він лишив їй заповітний подарунок. Квітослава помітила його вчинок, але не мала часу хоч якось зреагувати. Коли ж вони зустрілися поглядами, парубок підморгнув і покинув заклад.

…У кінці зміни дівчина детальніше оглянула подарунок і подумала: «Чому б не зателефонувати». 

– Класно, що у тебе таке ім’я, – говорив парубок у трубку мобільного телефона, – воно оригінальне, українське і рідкісне. Не те, що в мене. Покличеш – і пів вулиці озирнеться. До того ж чуже, незрозуміле.

– Зате значення у цього імені дуже благородне – «захисник людей», – заперечила Квітослава, – це грецьке ім’я. 

– Воно мені ні про що не говорить, адже я не грек. А ось твоє ім’я – зрозуміле з першого ж разу, а значить – своє, рідне. 

Вони ще довго балакали про імена у різних культурах, про улюблену музику, письменників, хобі… Одним словом, не могли наговоритися і ніхто не хотів першим завершувати розмову.

…А наступного дня Квітославу знову зустрів букет на робочому місці. І запрошення на побачення.

…Через місяць Олександр повернувся у її місто із обручкою. Вона, звісно, сказала: «Так».

…А ще через рік – розпочалася війна. І її Сашко добровольцем пішов захищати Батьківщину.

…Через місяць Квітославі повідомили, що вона уже сім тижнів носить під серцем дитину. Хотіла одразу розповісти про це Олександру, але його телефон був «поза зоною досяжності»… 

…А через кілька днів Квітослава вийшла на роботу у прозорій чорній хустинці.

…Ще через місяць її на робочому місці зустрів… великий букет із білих тюльпанів і записка. У ній незнайомим почерком зазначалося: «Квіти для Квітослави у день нашого знайомства. Твій Саша». Це Олександр із побратимом перед останнім боєм домовилися: хто виживе, буде передавати квіти дружині побратима на дні народження – її і його, і в день їхнього знайомства. Це був день, коли Саша на бейджику прочитав: «Квітослава».

Олена ЗУБ.