Філія російської церкви, а отже і її кривавої держави, ховається за назвою Українська православна церква.
«Русскій мір» у воюючій Україні: то як святилось паску в Тоболах?
Просто якесь друге дихання «русскава міра» в Україні зараз. російські пісні на показ в клубах і на вулицях; нахабні виступи якихось блогерів, в яких вони розповідають, як їм «по-барабану» на обстріли і смерті в Сумах (де такі взагалі беруться?); промови у залах, перед сотнями людей, які відомі артисти підкреслено виголошують російською мовою…
Дехто це все ще й намагається подавати як «демократію» і права.
Та не може тут бути ніякого плюралізму! Бо це – війна. На знищення. Або – або. Якщо ти публічно, демонстративно слухаєш російські пісні в центрі міста – ти не просто аморальна істота, яка плює на загиблих і все суспільство, ти посилаєш знак солідарності ворогу, стаєш на його бік!
Якщо ти – відома людина, авторитетний тренер і у твоєму кабінеті на всю стіну висять якісь гасла російською мовою, ти демонструєш усім ганебну позицію «какая разніца», «нє всьо так адназначьна»... Я про волинянина Віталія Кварцяного і російськомовні написи в його кабінеті, які спокійно собі висять і після трьох років повномасштабного вторгнення. Який такий сигнал ця підкреслена російськомовність має подавати волинянам, які поховали тисячі героїв? Невже нікому це не ріже?..
У цьому переліку московська церква в Україні займає особливе місце. Так-так, патріархат під керівництвом митрополита Онуфрія – це філія саме російської церкви, а отже і її кривавої держави, – хоч і ховається за назвою Українська православна церква. Факт, від якого не втекти і не сховатись.
Вже лише своїм існуванням ця церква легалізує російську агресію і кричить на весь світ: москва в Україні має ще дуже потужні позиції.
Далеко за прикладом ходити на треба, повно таких і на Волині. Просто в голову не вкладається випадок у селі Тоболи на Камінь-Каширщині. Там місцевий священник Віктор не лише заборонив заносити до храму тіло воїна Олега Пронцевича, який за життя висловив бажання бути похованим за священним обрядом ПЦУ, але й відмовився відспівувати його навіть біля церкви.
До слів вдови Героя Ірини Пронцевич нічого й додати: «Я не знаю, як така людина може проповідувати щось іншим. Не знаю, коли це припиниться і хто має поставити крапку. Але знаю точно: такі люди не мають бути у святому місці. Бо коли ти говориш про Бога, а водночас сієш ненависть і злість – це не шлях Господній», – написала вона.
Що робити з цими особами, які демонстративно тримають в тилу «русскій мір»? Звісно, має бути найсуворіша реакція з боку держави. Те, скільки років «впаяли» черговому проросійському агітатору, треба так само активно показувати, як і вони наполегливо демонструють своє антиукраїнське нутро. Мають знати, що панькатись з ними ніхто не буде.
Що ж стосується російської церкви, то дивує не так не завжди достатня спроможність держави у просуванні українського, як якась просто незбагненна для мене масова впертість людей, які попри все, попри смерті та руйнування, і далі духовно тримаються москви, знаходячи для цього тисячі виправдань. Як це можна поєднати в одній голові та душі, не розумію?..
За роки повномасштабного вторгнення, якщо не помиляюсь, жодна церква на Камінь-Каширщині не доєдналась до ПЦУ. І, певно, навіть ті, хто десь тихо обурювався ганебною поведінкою священника з Тоболів, і далі побігли до нього святити паску.
