«Якщо я долав би цей шлях без супроводу, мій лоб був би побитий»

У суботу, 19 квітня, о 12-тій годині, розпочалася акція «Хода безбар’єрності». Учасники зібралися біля Палацу культури і, починаючи від Теат­рального майдану, вздовж вулиці Винниченка та проспекту Грушевського, прийшли до кінцевого пункту – Залізничного вокзалу.

На захід, що організувала громадська організація «Зруш скелю», прийшло кілька десятків людей. Більшість із них – громадські активісти, добровольці, що забажали відчути, як це бути людиною з особливими потребами в нашому обласному центрі. Кожен із них сів на інвалідний візок і рушив у дорогу.

На події були присутні також люди з порушенням зору у супроводі близьких. В їх числі – один із організаторів ходи, відомий журналіст Віталій Ткачук. До заходу долучився і легендарний волинський парафехтувальник Олексій Сундієв, а також кілька осіб з відсутніми нижніми кінцівками і у протезах замість них, зокрема активіст, лідер ГО «Зруш скелю» Євген Сивопляс. Була й мама маленького хлопчика з дитячим візком.

Олексій Сундієв вважає Луцьк доступним для людей у візку лише частково:

– Протягом десяти років у нашому місті ситуація щодо цього доволі покращилась, зокрема поступово понижують все більше бордюрів, подекуди будують пандуси, але цього ще мало. Хотілося б, щоб запрацювала програма, яка діє у Львові, де є підйомники у під’їздах житлових будинків. Акції, подібні до цієї, потрібні, і треба, щоб до них долучалась і міська влада, як роблять у деяких інших містах України. В Івано-Франківську я знаю, що мер міста сідав на візок і пробував їхати вулицями. Це – дуже актуально в наш час тому, що багато людей із інвалідністю, внаслідок поранень, після війни змушені будуть зіткнутися з відповідними проблемами.

Наталія Угнівенко з «Генерації успішної дії» вважає Луцьк недостатньо комфортним для незрячих людей:

– Умови в обласному центрі для людей з порушенням зору в останні роки значно покращились. Але я хотіла б, щоб ліпшою була ситуація зі східцями, порогами, щоб громадський транспорт і багато чого іншого стало доступнішим.
Віталій Ткачук теж каже, що бар’єрів у місті поменшало, але не на сто відсотків:

– Наприклад, озвучка у транспорті. Одного разу вона ніби є, але коли ти знову сідаєш у той самий автобус, вона кудись зникає. Тепер при вході в аптеку є тактильна плитка, хоча раніше її не було. Зараз у багатьох аптеках людина з порушенням зору навіть самостійно може прийти до каси. Але загалом, які перешкоди є, переконаємось протягом цієї ходи…

Отож, розпочався рух пішохідною зоною. Ходу охороняли поліцейські з собакою. Активісти тримали в руках плакати з гаслами – «Замало понижень тротуарів !!!», «Відсутність пандуса – неповага», «Слизька підлога на пандусах», «Вузькі проходи дверей», «Стоп – бар’єрність», «Рівні можливості», «Вимагаємо гідного ставлення», «На свята бар’єри не зникають», «Зробимо Луцьк доступним».

Перший перехід від Театрального майдану до зупинки навпроти готелю «Україна» був безпроблемним, а ось, щоб добратися до ЦУМу, варто було перейти…  у брід чималу калюжу (кілька хвилин тому тут пройшов файний дощик). Пониження до тротуару в цій ділянці було, але підйом на нього виявився настільки крутим, що активісти рефлекторно вставали з візка (чого людина з особливими потребами дозволити собі не може).

Неподалік торгового центру «Буратіно» по вулиці Винниченка колеса візків застрягали в жолобах для стоку води на вимощеній плиткою поверхні. Починаючи з цієї локації, перешкод ставало дедалі більше. Знову ті ж самі занадто круті пониження на тротуарах, де без сторонньої допомоги неповносправному годі піднятись, і – глибокі калюжі. Рівчаки для стоку води стали глибшими і визволити з них колеса – дедалі важче…

«Пішохідний перехід біля РЦ «Промінь» не має озвученого світлофора», – зауважили учасники з вадами зору. 

Почався тернистий шлях по тротуарах проспекту Грушевського.

– Зараз почнуться коріння дерев, – попередила мама з дитячим візком про майбутні перешкоди.

Фото – Олени Зуб.

Бар’єрів на проспекті Грушевського було найбільше. Це – і несподівані бордюри на тротуарі, і масивна побита плитка, і відсутність понижень, і коріння могутніх дерев, що зробило асфальт хвилястим настільки, що аби проїхатись тут візком, потрібно було докласти чималих зусиль.

– Справжнісінькі американські гірки. Безплатний атракціон і їхати нікуди не потрібно, – з гіркою іронією відзначив молодий чоловік, один із учасників акції, який, задля солідарності з неповносправними, сів у візок. Він також додав:
– Щоб пройти цей шлях, потрібно бути дуже сильним фізично.

Оскільки понижень до тротуарів на проспекті Грушевського ніде не було, то й не дивно, що незабаром, і один із учасників на візку... впав. Добре, що це був молодий і здоровий юнак, який відразу ж самостійно піднявся на ноги. Але для справді неповносправної людини подібний випадок міг би стати фатальним.

Оскільки понижень до тротуарів на проспекті Грушевського ніде не було, то й не дивно, що незабаром один із учасників на візку... впав.  

Отож, із неабиякими зусиллями долаючи круті спуски, високі бордюри, зруйноване плиточне та асфальтне покриття, активісти таки дійшли до Залізничного вокзалу. Остання перешкода – деяка затримка на пандусах перед вокзалом, які виявились не настільки зручними.

– Якщо б я долав цей шлях без супроводу – мій лоб був би побитий, – підсумував свої враження від ходи Віталій Ткачук.

Учасники акції, що спробували прогулятись вулицями Луцька на візках, витирали брудні долоні вологими серветками і скаржились на біль в руках від значних навантажень, яких вони зазнали сьогодні:

– Дуже високий бордюр. Крісло «колісне» не справлялось...

– Погоджуюсь. Нереально самостійно пройти. Від цього маршруту тільки навантаження і – розчаруваня.

А учасники з вадами зору підсумували:

– Мало тактильної плитки, бордюри – високі. Не вистачає озвучених світлофорів. 

Олена ЗУБ