Медикиня Олена Созонюк загинула під час бою, рятуючи життя побратимів.
Чому подвиг Героїні з Волині оцінюється словами: «Що, мужиків мало було на «гражданці»?»
На сайті Президента України зареєстровано петицію №22/242176-еп. За цими невідомими цифрами – не тільки вмовляння: уродженка села Обенижі Ковельського району Ольга Созонюк просить підтримати петицію про присвоєння найвищого почесного звання держави – Героя України (посмертно) – своїй сестрі-близнючці, бойовому медику, сержанту Олені Созонюк, а й... невимовний розпач і жага до справедливості. Це й наштовхнуло мене на лист до авторки петиції
«Доброго дня Вам, незнайома мені пані Ольго! У ці дні я звернула увагу на прохання підтримати Подвиг Вашої сестри-близнючки. Оскільки мені було мало що відомо про бойову медикиню Олену Созонюк, то вирішила знайти про неї якомога більше інформації. У тому числі – з ваших дописів та інтерв’ю. Тепер знаю, що торкнулася не тільки героїчної історії, а й… болю, кривди, нерозуміння… Тому й вирішила поділитися деякими думками з вами…
Ольга – сестра-близнючка Героїні.
Фото – фейсбук-сторінка Ольги Созонюк.
…Війна почалася для Вашої сестри не 2022-го – після повномасштабного вторгнення, а 2015-го, коли Олена Созонюк добровільно вступила до лав ЗСУ. Жаль, що були такі, хто не розумів її подвигу, її любові до України. Вони казали: «Що, твоя близнючка пішла в армію, щоб знайти чоловіка?».
Пліткарі не знали чи не хотіли знати, що Олена з дитинства бажала стати військовою. На шляху до цієї мрії вона не зважала на проблеми зі здоров’ям.
«Що, мужиків мало було на гражданці?» – не вгамовувались інші, прагнучи обезцінити її рішучість і замаскувати свій страх. «Навіщо ти туди пішла, тож тебе ніхто не посилав», – добивали «щирим» співчуттям інші.
Шкода, що Олена не може їм на це відповісти. Бо Ваша сестра навіки залишилася 28-річною. Але за таке коротке життя вона врятувала сотні людей. Сотні! І навіть загинула, допомагаючи іншим, під танковим обстрілом…
В своїх інтерв’ю пресі, Ви, Ольго, розповідали, що в Олени був коханий. Він не зробив їй пропозиції руки і серця попри те, що був біологічним батьком їх спільної дитини. Хтозна, що стало причиною цього, адже він теж воював і віддав своє життя за Батьківщину.
«Навіщо ти туди пішла, тож тебе ніхто не посилав», – добивали «щирим» співчуттям інші.
Хай, як би там не було, але є одна приємна новина: Вашій племінниці Оксанці невдовзі виповниться шість. Вона – продовження її мами Олени. Хоча прихід донечки на цей світ теж виявився непростим. Вона народилась передчасно, тож перші свої дні провела в лікарні під скляним «куполом» – кювезом для недоношених. Нині, дізнаюся з соцмереж, вона вся – в Олену: така ж метка й смілива.
«Погана мама, бо кинула дитину», – тим часом знайшли нову причину недоброзичливці обезцінити подвиг Героїні, яка пішла на фронт, і, навіть, уже будучи вагітною, виносила поранених із поля бою…
Доречно ж Ви кажете, що Олена не могла інакше: побачивши вбитих ворогами дітей на звільненій Київщині, прагнула зробити все, щоб тільки її власна дитина не постраждала.
Тому й повернулась на фронт, щоб не перекладати свою місію на плечі інших.
Як би не було важко, вона не опускала рук, навіть всупереч осуду оточуючих. Дикого осуду за те, що не могла не допомогти побратимам.
Що там звання Героя України! Олена Созонюк варта, щоб на її честь хоча б назвали вулицю, якою вона прямувала до школи чи в університет. Ваша ж бо сестра стала професійною військовою ще в 23 роки й зробила цей крок свідомо, з чіткою підготовкою. Вона стала у найважчий для держави момент Героїнею!
Тож, Ольго, бажаю, аби люди підписали Вашу петицію. Оскільки, вона логічна і справедлива. Україна має гідно вшанувати своїх Героїнь. Адже: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана: 15,13).
Ці слова, пані Ольго, – саме про Вашу Олену. Дякую, що не даєте забути її Подвиг.
P.S. Дорогі читачі, від імені журналістів газети «Волинь» звертаюся і до Вас з проханням підтримати петицію Ольги Созонюк. Її можна зробити за цим QR-кодом:
Олена ЗУБ.
