Скульптурне зображення піонерів, розташоване поблизу Локачинського будинку культури, нагадувало, що навпроти колись містилася школа, яка дала освіту добрій половині локачан старшого покоління. Нещодавно невідомий «художник» вирішив додати скульптурі яскравих кольорів...
Скульптурне зображення піонерів, розташоване поблизу Локачинського будинку культури, нагадувало, що навпроти колись містилася школа, яка дала освіту добрій половині локачан старшого покоління. Нещодавно невідомий «художник» вирішив додати скульптурі яскравих кольорів.
Хаотичними мазками заляпані тепер обличчя і одяг дітей. Хлопчикові, який тримає барабан, розфарбували чуприну, закривавили руки червоним, обличчя розмалювали індійським бойовим макіяжем. Що це? Зразок авангардного мистецтва? Витівки хуліганів після кількох доз спиртного? Неповага до історичного минулого, про яке нагадували фігурки піонерів? Анонімний протест проти радянської спадщини? Якщо останнє, то не варварством слід висловлювати свою незгоду. Цей акт вандалізму красномовно свідчить про те, що наша нація переживає не лише економічну, а й глибоку духовну кризу. Хулігани не знайдені і не покарані, піонери «красуються» в кольорових плямах, люди, котрі проходять мимо, реагують на «витвір мистецтва» по-різному: хто докірливо хитає головою, хто відверто насміхається, а хто просто не помічає за власними клопотами. Отже, виходить, що проблема всіх — це нічия проблема? І коли вандалізм встиг знайти собі прописку в селищі з населенням близько чотирьох тисяч жителів? Поділилася своїми роздумами студентка Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослава Тимощук.
